Епідеміологічні та медико-соціальні аспекти артеріальної гіпертензії

У наш час не викликає сумніву той факт, що підвищений артеріальний тиск (АТ) – це патологічний стан, який спричиняє такі серйозні ускладнення, як гіпертензивні кризи, порушення мозкового кровообігу, застійна серцева або ниркова недостатність, ураження аорти, периферійних артерій і судин сітківки. Крім того, артеріальну гіпертензію (АГ) розглядають як самостійний і значущий фактор розвитку та прогресування атеросклерозу.

За результатами міжнародних епідеміологічних досліджень, внесок підвищеного АТ в ризик серцево-судинних ускладнень є одним з найвагоміших. ВООЗ зазначає, що принаймні 20 % усіх серцево-судинних захворювань (ССЗ) у світі зумовлені АГ. В економічно розвинених країнах вона спричиняє майже половину всіх випадків серцевої недостатності, а її внесок в розвиток ішемічної хвороби серця (ІХС) сягає 35 % [5].

За даними дослідження INTERHEART, популяційний атрибутивний ризик інфаркту міокарда (ІМ), зумовлений АГ, становить 8 %, як для чоловіків, так і для жінок незалежно від їх віку і країни проживання [37]. Дослідження PROGRESS підтвердило, що підвищений рівень АТ – провідна причина кожного другого випадку смерті від мозкового інсульту (МІ) і кожного четвертого – від ІХС. В осіб з АГ в 3–4 рази частіше розвивається ІХС і в 7 разів частіше – МІ. Збільшення систолічного АТ на 20 мм рт. ст. або діастолічного АТ – на 10 мм рт. ст. збільшує удвічі ризик розвитку МІ або коронарної смерті [24].

Прогностичне значення АГ щодо виникнення ССЗ зростає з віком. Серед осіб з АГ 2-го ступеня ризик їх розвитку змінюється з 1 % у віковій групі 25–34 роки до 30 % в осіб віком 65–74 роки [1].

У Росії АГ діагностують у 78 % хворих з гострим порушенням мозкового кровообігу. Її внесок у структуру смертності від ССЗ становить 40 %, смертності від МІ – 80 % [3]. У дослідженні German Stroke Foundation частота виникнення гострого порушення мозкового кровообігу в осіб віком понад 50 років на 68 % зумовлена АГ [34]. В Китаї смертність в осіб віком понад 40 років з підвищеним АТ на 48 % вища, ніж у осіб з нормальними величинами цього показника, а атрибутивний ризик АГ для загальної смертності становить 12 % [33].

До нашого часу дискусійним залишається питання пріоритетності систолічного (САТ) і діастолічного (ДАТ) АТ в розвитку ССЗ. Деякі міжнародні проспективні дослідження свідчать про наявність лінійного асоціативного зв’язку САТ зі смертністю від хвороб системи кровообігу при повній відсутності такого для ДАТ [16, 22]. За даними Seven Countries Study, навіть однократне вимірювання САТ у чоловіків середнього віку дозволяє прогнозувати серцево-судинну і загальну смертність на наступні 30 років [19]. Для осіб з нормальним рівнем АТ провідним предиктором є САТ, а для людей з АГ прогностичне значення САТ і ДАТ рівноцінне [35].

Результати інших досліджень свідчать про важливу роль ДАТ у прогнозуванні розвитку ІХС, МІ та смертності від них. Так, відносний ризик розвитку МІ в осіб з рівнем ДАТ 110 мм рт. ст. і вище в 10–12 разів більше, ніж в осіб зі значеннями цього показника менше 79 мм рт. ст. Зменшення ДАТ на кожні 8 мм рт. ст. супроводжується зменшенням ризику МІ на 46 % [15].

За даними тривалих проспективних спостережень за різними когортами населення, ризик смерті від ССЗ для САТ і ДАТ однаковий: збільшення САТ на 10 мм рт. ст. і ДАТ на 5 мм рт. ст. зумовлює зростання ризику на 28 % [30].

Оцінка внеску САТ і ДАТ в смертність чоловіків від ІХС показує, що в молодому віці детермінуючим показником є САТ, а в старших вікових групах значення САТ і ДАТ майже однакове. При зростанні САТ на кожні 20 мм рт. ст. ризик смерті від ІХС збільшується на 32 % в осіб 18 – 39 років і на 29 % – у віковій групі 40–59 років. При зростанні ДАТ на кожні 10 мм рт. ст. ризик смерті збільшується відповідно на 20 і 26 % [23].

За результатами іншого дослідження, самостійне прогностичне значення для ризику розвитку ІХС у чоловіків і жінок віком до 50 років має лише ДАТ, при цьому його зростання на кожні 10 мм рт. ст. сприяє збільшенню ризику на 34 % [13].

Поширеність АГ значно коливається серед населення різних країн і окремих регіонів. Найнижчу поширеність АГ реєструють серед населення Танзанії (3 %) та Індії (3 % серед чоловіків і 7 % серед жінок) [5, 17]. В США і Канаді частота розвитку АГ становить 30 % серед чоловіків і 25 % серед жінок, а в країнах Європи – відповідно 50 і 38 % [36]. Так, наприклад, серед населення Греції підвищений АТ реєструють у 37 % чоловіків і у 25 % жінок, у Польщі – у кожного третього мешканця віком понад 18 років, у Росії – у 40 % населення [3, 21, 25].

В Україні стандартизований за віком показник поширеності АГ у міській популяції становить 29,6 % і не відрізняється серед чоловіків і жінок. У сільській популяції поширеність АГ вища – 36,3 %, в тому числі серед чоловіків – 37,9 %, серед жінок – 35,1 %.

У структурі за рівнем АТ домінує АГ 1-го ступеня, її реєструють у половини осіб з підвищеним рівнем АТ. У кожного третього хворого визначають АГ 2-го ступеня, у кожного п’ятого – АГ 3-го ступеня.

Аналіз структури АГ за її окремими формами свідчить, що в обох популяціях найбільш поширеною формою є змішана АГ, яку реєструють у 2/3 осіб з підвищеним АТ, найменш поширеною – ізольована діастолічна АГ (12 % серед міського і 8 % серед сільського населення). Питома вага ізольованої систолічної АГ, наявність якої сприяє розвитку ускладнень і зумовлює високий рівень індивідуального ризику, в сільській популяції в 3,6 разу перевищує частоту розвитку ізольованої діастолічної АГ і виявляється на 34 % частіше, ніж у міській популяції.

Результати Фремінгемського дослідження продемонстрували чітку залежність між рівнем АТ і частотою виникнення нових випадків МІ, серцевої недостатності, всіх форм ІХС та атеросклерозу судин нижніх кінцівок. Незалежно від того, супроводжується АГ суб'єктивними скаргами або перебігає безсимптомно – прогноз, як правило, однаковий.

На підставі аналізу смертності чоловіків віком 40–59 років в шести країнах доведено пріоритетне значення АГ у формуванні рівня смертності від ІХС. В дев’яти проспективних дослідженнях, що сумарно включають 42 000 осіб з середнім терміном спостереження 10 років, виявлено наявність лінійного зв’язку між значеннями ДАТ в межах 90–110 мм рт. ст. і частотою виникнення ІХС. При стійкому підвищенні середнього рівня ДАТ на 5 мм рт. ст. ризик розвитку ІМ збільшується на 21 %, при підвищенні ДАТ на 10 мм рт. ст. – на 37 %. У дослідженні MRFIT встановлено, що відносний ризик виникнення ІХС зростає від 1,0 при САТ менше 120 мм рт. ст. і ДАТ менше 80 мм рт. ст. до 3,2 при САТ та ДАТ більше відповідно 160 і 110 мм рт. ст. [1].

За даними проведених нами епідеміологічних досліджень, поширеність ІХС зростає з підвищенням АТ. Її частота в осіб з АГ в 3,5 разу вища, ніж у обстежених без АГ. У хворих з ІХС у кожного другого реєструють підвищений АТ. Найчастіше ІХС асоціюється з ізольованою систолічною та змішаною АГ. Імовірність розвитку ІХС при високому САТ у чоловіків віком 40 – 49 років в 4,0 рази, 50–59 років – в 6,0 разів вище, ніж при низьких його значеннях. Аналогічно для ДАТ: ризик розвитку ІХС при високих значеннях ДАТ у чоловіків віком 40–49 років у 3,0 рази вище, ніж при низьких його значеннях, віком 50–59 років – у 5 разів. Для жінок відносний ризик для САТ становить відповідно 2,7 і 5,0; для ДАТ – 2,0 та 3,0. У хворих з ІХС середній рівень АТ значно вищий, ніж у обстежених без її проявів.

За результатами проведеного нами 20-річного проспективного дослідження наявність АГ підвищує ризик загальної смертності в 4,5 разу у чоловіків та в 2,0 рази у жінок. Аналіз рівня накопиченої смертності в осіб з різними формами АГ показує, що виживання хворих з діастолічною АГ не відрізняється від такого в групі пацієнтів з нормальним АТ (89 % у жінок і 64 % у чоловіків), у той час як в обстежених зі змішаною та ізольованою систолічною формами кількість тих, хто вижив, значно менша (відповідно 38 і 40 % у чоловіків, 58 і 68 % у жінок) [2].

Незалежно від статі, найбільш несприятливий віддалений прогноз визначають у хворих зі змішаною АГ. Так, у чоловіків з цією формою показники смертності від усіх причин і від ССЗ відповідно в 2,4 та 1,9 разу вищі, ніж в осіб з діастолічною АГ, і відповідно на 20 та 30 % вище, ніж у хворих з систолічною АГ. У жінок при наявності змішаної форми АГ загальний ризик смерті від хвороб системи кровообігу в 1,6 разу вище, ніж у осіб з систолічною формою АГ. У чоловіків зі змішаною формою АГ реєструють найвищі показники смертності від судинних уражень головного мозку.

Поєднання підвищеного САТ і ДАТ не тільки збільшує ризик загальної смерті, а й істотно впливає на середню тривалість життя, скорочуючи її на 9 років у чоловіків і на 7 – у жінок [2].

Найбільший внесок у смертність від ССЗ у чоловіків має САТ. Саме він на 63 % визначає смертність від судинних уражень головного мозку і на 40 % – смертність від ІХС. Внесок ДАТ відповідно становить 44 і 27 %.

У жінок вплив САТ і ДАТ на ризик смерті від ІХС практично однаковий (51 і 49 %), щодо смерті від судинних уражень головного мозку, як і у чоловіків, рівень САТ більш вагомий, ніж ДАТ (відповідно 71 і 64 %).

Щоб визначити оптимальні рівні АТ в популяції, при наявності яких можна очікувати мінімальну смертність від серцево-судинних та інших захворювань, ми проаналізували показники відносного ризику смерті в ряду розподілу САТ і ДАТ. Встановлено, що мінімальний рівень накопиченої загальної смертності протягом 20-річного періоду реєструють при рівні САТ 122 мм рт. ст. і менше та при рівні ДАТ 78 мм рт. ст. і менше [2]. Результати тривалого моніторування АТ серед населення свідчать, що реально існуючі середньопопуляційні показники істотно перевищують оптимальні (САД: (128,9±0,7) мм рт. ст. у чоловіків і (128,8±0,8) мм рт. ст. у жінок; ДАТ: відповідно (81,9±0,4) і (79,2±0,4) мм рт. ст.).

Показник загальної смертності мультиплікативно зростає з кількістю супутніх з АГ факторів ризику. Відносний ризик серцево-судинної смерті зростає у чоловіків з 1,0 при ізольованій АГ до 7,9, якщо АГ поєднується з трьома чинниками ризику; у жінок – відповідно з 1,0 до 3,4 [4].

Одержані нами дані свідчать, що в українській популяції АГ часто поєднується з іншими факторами ризику. Лише у 1 % хворих з підвищеним АТ цей фактор ризику реєструють як ізольований. У кожного восьмого АГ поєднується з одним, у кожного четвертого – з двома, у 61 % хворих – з трьома і більше чинниками ризику.

У чоловіків з ізольованими факторами ризику найвищий рівень смертності реєструють в осіб з АГ, удвічі менший – у курців, третю сходинку посідають порушення ліпідного обміну та ожиріння. У жінок на смертність найбільше впливають АГ та ожиріння. Найбільш несприятливе поєднання двох факторів ризику для чоловіків – АГ і куріння та АГ і ожиріння, для жінок – АГ і дисліпідемія та АГ і ожиріння [2].

Проведені нами дослідження свідчать, що в осіб з підвищеним АТ надзвичайно висока поширеність зазначених вище чинників ризику: у 46 % із них виявляють ожиріння, у 67 % – гіперхолестеринемію, майже у кожного п’ятого – гіпертригліцеридемію, у кожного четвертого – гіпо-a-холестеринемію; 23 % хворих з АГ курять, 83 % – вживають алкогольні напої, 48 % – ведуть малорухомий спосіб життя.

Треба підкреслити, що висока поширеність серед осіб з АГ факторів ризику, більшість яких пов’язані зі способом життя і можуть коригуватися, – свідчення незадовільної роботи лікарів первинних структур охорони здоров’я щодо вторинної профілактики АГ.

Відомо, що незбалансоване харчування, надмірне вживання кухонної солі, недостатня фізична активність, зловживання алкоголем сприяють розвитку АГ. Обізнаність населення про ці фактори значною мірою визначає успіх її первинної профілактики. Однак 74 % опитуваних не можуть назвати жодного фактора ризику АГ. Найчастіше як причину її розвитку зазначають вживання алкоголю та психоемоційні стреси. Кухонну сіль і переїдання відзначили 8 % осіб; 14 % опитуваних вважають, що фізична культура знижує АТ і майже стільки ж (13 %) вважають фізкультуру фактором, що сприяє розвитку АГ, решта взагалі не можуть відповісти, як впливає фізкультура на рівень АТ.

У літературі є повідомлення про ефективність просвітницьких заходів при АГ. Американські дослідники відзначають поліпшення інформованості населення всієї країни внаслідок проведення Національної освітньої програми боротьби з АГ. Так, за 9 років кількість осіб, обізнаних про гіпертензивну дію кухонної солі, збільшилася з 5 до 31 %, а обізнаних про значення незбалансованого харчування та переїдання – з 9 до 35 %. У Молдові внаслідок проведення освітніх заходів серед населення за 4 роки його обізнаність про гіпертензивну дію кухонної солі зросла з 8 до 32 %, а про надлишкову вагу – з 3 до 18 %. Ступінь ефективності освітніх заходів залежить від інтенсивності та форм втручання, від соціальних та культурологічних характеристик популяції, що визначають її готовність сприйняти таке втручання, але, безумовно, існує принципова можливість підвищення знань про АГ і поліпшення відношення хворих до її лікування.

Зменшення поширеності АГ та зниження середньопопуляційних рівнів АТ внаслідок активних профілактичних втручань, спрямованих на попередження виникнення нових випадків захворювання, впровадження освітніх програм, збільшення відсотка хворих, охоплених медикаментозним лікуванням, і зростання його ефективності істотно впливають на стан здоров’я населення, зменшуючи смертність і збільшуючи тривалість життя. Стійке і тривале зниження САТ на 10–12 мм рт. ст. і/або ДАТ на 5–6 мм рт. ст. зменшує частоту виникнення МІ на 38–42 % [26].

Зменшення протягом 30 років кількості осіб з АГ на 60 %, зростання інформованості населення про необхідність контролю і медикаментозного лікування підвищеного АТ до 90 %, збільшення ефективності лікування з 11 до 29 % – одна з провідних причин зниження смертності від ІХС на 50 %, а від МІ – на 70 % в США [27].

Зниження на 8 % середнього рівня АТ в популяції Нової Зеландії, на 6 % – Ірландії, на 9,5 % – Великобританії, на 8 % серед чоловіків і на 13 % серед жінок Фінляндії дослідники розглядають як одну з детермінант стійкого та істотного зменшення смертності від ССЗ в цих країнах [6, 10, 29, 31]. Про зниження поширеності АГ серед населення свідчать результати проведених досліджень у Швеції, Чехії та Словенії [7, 9, 11]. В Німеччині протягом 10 років частота виникнення АГ залишається стабільною [14].

Поліпшення стану контролю АГ відіграє провідну роль у зниженні смертності від ІХС та МІ. Більшість хворих на АГ (69 %) у США знають про наявність у них підвищеного АТ, 58 % із них лікуються медикаментозно, ефективність лікування становить 31 % [18]. В Італії регулярно приймають антигіпертензивні лікарські засоби 49–63 % хворих з АГ, на Сейшельських островах – 59 % осіб, в Хорватії – 23 % [8, 32]. За останні 15 років в Чехії значно зросла як інформованість населення про наявність захворювання (з 43 до 67 %), так і охоплення медикаментозним лікуванням (з 35 до 49 %) [11]. На Кубі при низькому відсотку хворих, що лікуються (18 %), реєструють високу ефективність лікування (39 %) [12]. Обізнаність населення Греції про наявність АГ коливається з 19 до 54 %, охоплення медикаментозним лікуванням – з 12 до 84 %, його ефективність – з 2 до 15 % [25].

У близьких за соціально-економічним статусом і рівнем медичного обслуговування країнах, таких як Голландія, Франція, Ірландія та Швеція, при високій обізнаності населення (з 58 до 70 %) значно змінюються показники ефективності лікування (з 32 % у Франції до 9 % у Швеції) [7, 14, 28]. У Росії 37 % чоловіків і 60 % жінок знають про наявність у них АГ, з них лікуються 21 % чоловіків і 45 % жінок, а ефективно – лише відповідно 6 і 18 % осіб [4].

Проведені нами дослідження показали, що знають про наявність АГ 81 % міських мешканців нашої країни і 68 % селян з підвищеним АТ. Приймають будь-які антигіпертензивні препарати відповідно 48 і 38 % хворих, а ефективність лікування становить лише 19 % у міській і 8 % у сільській популяціях. Відомо, що жінки більше уваги приділяють своєму здоров’ю, більш сумлінно ставляться до рекомендацій лікаря, ретельніше виконують його призначення. Тому серед них, порівняно з чоловіками, достовірно більше осіб, які знають про підвищення АТ, значно більший відсоток охоплених медикаментозним лікуванням і вищий показник його ефективності.

Для зниження ризику розвитку тяжких ускладнень АГ важливим є своєчасне призначення антигіпертензивної терапії, яка обов’язково повинна включати і заходи щодо зміни способу життя. Адекватне лікування сприяє збільшенню середньої тривалості життя хворих у середньому на 8 років та істотній зміні структури летальності, насамперед, за рахунок зменшення вдвічі кількості фатальних МІ та ІМ.

Проведені дослідження показали, що на рівні первинних структур охорони здоров’я майже повністю ігноруються випадки АГ 1-го ступеня, в лікуванні явно недооцінюють важливість застосування немедикаментозних методів корекції підвищеного АТ, акцент робиться на призначенні лікарських засобів, а стереотипи медикаментозної терапії АГ не відповідають сучасним концепціям: 8 % городян і 29 % селян з підвищеним АТ для його корекції використовують препарати другої лінії.

За показниками контролю АГ ми майже наблизилися до країн, які мають великий досвід боротьби з нею. За останніми даними, регулярно приймають лікарські засоби 49–63 % хворих на АГ в Італії, 58 % – в США, 59 % – у Великобританії, 53 % – в Голландії [18].

Недостатній відсоток хворих, що ефективно лікуються, – проблема не лише нашої країни. Ці показники змінюються з 9 до 32 % і в інших європейських державах [14, 19, 20, 28]. Разом з тим, існуючий міжнародний досвід успішного контролю АГ та зниження середніх рівнів АТ в популяції демонструє їх значення для зменшення смертності населення. Так, у результаті широкомасштабної програми профілактики і контролю АГ в США протягом 30 років середній рівень САТ знизився на 10 мм рт. ст., ДАТ – на 5 мм рт. ст., а кількість осіб, які досягли цільового рівня АТ, збільшилася з 10 до 31 % серед населення в цілому і до 38 % серед осіб віком менше 60 років. Це зумовило зниження смертності від МІ на 70 % і від ІХС на 50 % [27]. В проекті "Північна Карелія" (Фінляндія) в результаті багатофакторної програми рівень САТ в популяції знизився на 5 %, рівень ДАТ – на 8 %, що в поєднанні з позитивною динамікою частоти і рівнів інших факторів ризику спричинило зниження на 82 % смертності від ІХС [29].

Таким чином, проблема ефективного контролю АГ серед населення України потребує подальшої активізації зусиль медичних працівників первинних структур охорони здоров’я, спрямованих на виявлення хворих з підвищеним АТ, мотивацію їх до тривалого, а не епізодичного медикаментозного лікування і корекцію супутніх факторів ризику.

Література

1.Борьба с артериальной гипертонией. Доклад комитета экспертов ВОЗ. – Женева, 1996. – 139 с.

2.Кваша О.О. Популяційна оцінка внеску факторів ризику серцево-судинних захворювань в смертність за даними 20-річного проспективного дослідження: Автореф. дис. ... д-ра мед. наук. – К., 2008. – 40 с.

3.Оганов Р.Г., Шальнова С.А., Деев А.Д. и др. Артериальная гипертония и ее вклад в смертность от сердечно-сосудистых заболеваний // Профилактика заболеваний и укрепление здоровья. – 2001. – № 4. – С. 11–15.

4.Шальнова С.А., Деев А.Д., Оганов Р.Г. Факторы, влияющие на смертность от сердечно-сосудистых заболеваний в российской популяции // Кардиоваскулярная терапия и профилактика. – 2005. – № 1. – С. 4–9.

5.Antezana F.S. Hypertension 1996: One Medicine, Two Cultures. Epidemiologic aspects of hypertension in the world // Amer. J. Hypertension. – 2003. – Vol. 16. – P. 806–815.

6.Bennett K., Kabir Z., Unal B. et al. Explaining the recent decrease in coronary heart disease mortality rates in Ireland, 1985–2000 // J. Epidemiology and Community Health. – 2006. – Vol. 60. – P. 322–327.

7.Berg C.M., Lissner L., Aires N. et al. Trends in blood lipid levels, blood pressure, alcohol and smoking habits from 1985 to 2002: results from INTERGENE and GOT-MONICA // Eur. J. Cardiovasc. Prev. and Rehabilit. – 2005. – Vol. 12. – P. 115–125.

8.Bovet P., Shamlaye C., Gabriel A. et al. Prevalence of cardiovascular risk factors in a middle-income country and estimated cost of a treatment strategy // BMC Public Health. – 2006. – Vol. 19, № 1. – P. 9–14.

9.Bulk M., Fras Z., Zaletel-Kragelej L. Twelve-year blood pressure dynamics in adults in Ljubliana Area, Slovenia: Contribution of WHO Countrywide Integrated Noncommunicable Disease Intervention Program // Croatian Med. J. – 2006. – Vol. 47. – P. 4–8.

10.Capewell S., Beaglehole R., Seddon M. et al. Explaining the decline in coronary heart disease mortality in Auckland, New Zealand between 1982 and 1993 // Circulation. – 2000. – Vol. 102. – P. 1511–1516.

11.Cifkova R., Skodova Z. Longitudinal trends in major cardiovascular disease risk factors in the Czech population // Casopis Lekaru Ceskych. – 2004. – Vol. 143, № 4. – P. 219–226.

12.Cooper R.S., Ordunez P., Ferrer M.D.J. et al. Cardiovascular disease and associated risk factors in Cuba: Prospects for prevention and control // Amer. J. of Public Health. – 2006. – Vol. 96, № 1. – P. 94–101.

13.Franklin S.S., Larson M.G., Khan S.A. et al. Does the relation of blood pressure to coronary heart disease risk change with aging? The Framingham Heart Study // Circulation. – 2001. – Vol. 103. – P. 1245–1250.

14.Gasse C., Hense H.W., Stieber J. et al. Assessing hypertension management in the community: trends of prevalence, detection, treatment, and control of hypertension in the MONICA Project, Augsburg 1984–1995 // J. Human Hypertension. – 2001. – Vol. 15. – P. 1–3.

15.Harmsen P., Lappas G., Rosengren A.G., Wilhelmsen L. Long-term risk factors for stroke. Twenty-eight years of follow-up of 7457 middle-aged men in Goteborg, Sweden // Stroke. – 2006. – Vol. 37. – P. 1663–1669.

16.Kannek W.B. Elevated systolic blood pressure as a cardiovascular risk factor // Amer. J. Cardiology. – 2000. – Vol. 85. – P. 251–255.

17.Kearney P., Whrelton M., Reynolds K. Worldwide prevalence of hypertension: a systematic review // J. Hypertension. – 2004. – Vol. 22. – P. 11–19.

18.Kotchen T.A. Hypertension control: trends, approaches, and goals // Hypertension. – 2007. – Vol. 49, № 1. – P. 19–20.

19.Menotti A., Kromhout D., Blackburn H. et al. Forty-year mortality from cardiovascular disease and all cause of death in the US Railroad cohort of the Seven Countries Study // Eur. J. Epidemiology. – 2004. – Vol. 19, № 5. – P. 417–424.

20.Ong K.L., Cheung B.M.Y., Man Y.B. et al. Prevalence, awareness, treatment, and control of hypertension among United States Adult 1999–2004 // Hypertension. – 2007. – Vol. 49. – P. 69–73.

21.Pajak A., Kavalec E. Lifestyle characteristics and hypertension in the middle-aged population of Krakow // Blood Pressure. – 2005. – Suppl. 2. – P. 17–21.

22.Port S., Demer L., Jennrich R. et al. Systolic blood pressure and mortality // Lancet. – 2000. – Vol. 355. – P. 175–180.

23.Predicting risk of death from coronary heart disease in young men // Ann. Internat. Med. – 2001. – Vol. 134. – P. 433–439.

24.PROGRESS Collaborative Group Randomized trial of a perindopril-based blood-pressure lowering regimen among 6105 individuals with previous stroke of transient ischemic attack // Lancet. – 2001. – Vol. 358. – P. 1033–1041.

25.Psatopoulou T., Orfanos P., Naska A. et al. Prevalence, awareness, treatment and control of hypertension in a general population sample of 26913 adults in the Greek EPIC Study // Internat. J. Epidemiology. – 2004. – Vol. 33. – P. 1345–1352.

26.Rocchini A.P. Obesity hypertension // Amer. J. Hypertension. – 2002. – Vol. 15. – P. 50–52.

27.Rodriquez T., Malvezzi M., Chatenould L. et al. Trends in mortality from coronary heart and cerebrovascular disease in the Americans: 1970–2000 // Heart. – 2006. – Vol. 92. – P. 453–460.

28.Shelleman H., Klungel O.H., Kromhout D. et al. Prevalence and determinants of under treatment of hypertension in the Netherlands // J. Human Hypertension. – 2004. – Vol. 18. – P. 317–324.

29.Unal B., Critchley J.A., Capewell S. Modeling the decline in coronary heart death in England and Wales, 1981–2000: comparing contribution from primary prevention and secondary prevention // Brit. Med. J. – 2005. – Vol. 331. – P. 614–625.

30.van den Hoogen P.C.W., Feskens E.J.M., Nagelkerke N.J.D., Menotti A. et al. The Relation between blood pressure and mortality due to coronary heart disease among men in different parts of the world // New Engl. J. Med. – 2000. – Vol. 342. – P. 1–8.

31.Vartiainen E. A lot more be done to prevent cardiovascular disease // Eur. Heart J. – 2003. – Vol. 25, № 6. – P. 457–458.

32.Vitezic D., Burke T., Mrsic-Pelcic J. et al. Characteristics of blood pressure control in treated hypertensive patients in Croatia // Blood Pressure. – 2005. – Suppl. – P. 33–41.

33.Volzke H., Neuhauzer H., Moebus S. Urban-rural disparities in smoking behavior in German // BMC Public Health. – 2006. – P. 146–154.

34.Wagner M., Roebers S., Breckenkamp J. et al. Changes in the perception of risk factors for stroke in the German population: Experience from two representative surveys 1995–1996 and 2000–2001 // Doutsche Medizinische Wochenschrift. – 2006. – Vol. 131. – P. 314–318.

35.Weitzman D., Goldbourt U. The significance of various blood pressure indices for long-term stroke, coronary heart disease, and all-cause mortality in men. The Israeli Ischemic Heart Disease Study // Stroke. – 2006. – Vol. 37. – P. 358–362.

36.Wolf-Maier K., Cooper R.S., Kramer K. et al. Hypertension treatment and control in five European countries, Canada and the US // Hypertension. – 2004. – Vol. 43. – P. 10–17.

37.Zanchetti A., Crepaldi G., Bond M.G. et al. Systolic and pulse blood pressure (but not diastolic blood pressure and serum cholesterol) associated with alterations in carotid intimae-media thickness in the moderately hypercholesterolaemic hypertensive patients of the Plaque Hypertension Lipid Lowering Italian Study. PHYLLIS Study Group // J. Hypertension. – 2001. – Vol. 19. – P. 79–88.

І.М. Горбась

Національний науковий центр "Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска" АМН України, м. Київ

Украинский кардиологический журнал




Наиболее просматриваемые статьи: