Демографічна ситуація та рівень здоров'я населення України.

Статистичні дані щодо рівня здоров'я народу України свідчать про те, що він бажає бути кращим – зростає рівень смертності, особливо серед працездатних, збільшується інвалідизація, скорочується народжуваність.

На сьогодні неінфекційні захворювання є причиною 86 % випадків смерті та 77 % хвороб в Європейському регіоні. З них серцево-судинні захворювання становлять більшість. Беручи до уваги зростаючі обсяги витрат та масштаб проблем, пов'язаних з хронічними захворюваннями, всі країни, в тому числі й наша, розробляють комплексний план боротьби з цією проблемою. Оскільки більшість хронічних захворювань залежить від стилю життя, то усунення поведінкових факторів ризику, згідно з проведеними оцінками, дало б можливість уникнути 80 % випадків хвороб серця, інсульту, цукрового діабету 2-го типу та 40 % онкологічних захворювань. Без розширення спектра дій галузі охорони здоров'я та участі в профілактиці серцево-судинних захворювань різних секторів суспільства, самого населення, смертність від хвороб щорічно зростатиме, а середня тривалість життя зменшуватиметься [1].

За останні роки в Україні зросла увага до популяризації здорового способу життя. Про це свідчить усвідомлення керівництвом держави проблем профілактики неінфекційних захворювань, що ставить збереження здоров'я населення на один щабель із збереженням суверенітету країни, підвищенням добробуту, іншими національними інтересами держави. Здоров'я, за визначенням ВООЗ, – це не лише відсутність хвороб та фізичних вад, а й стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя. На жаль, більшість українців сьогодні не можуть похвалитися добрим здоров'ям, як, власне, і довгим життям.

Починаючи з 1991 р., показник природного приросту в Україні є від'ємним: у 2001 та 2003 рр. він становив – -7,5 ‰, у 2002 – -7,6 ‰, у 2004 – -7,0 ‰, у 2005 р. – -7,6 ‰.

За останні 5 років скорочення чисельності населення становило 2287,3 тис. осіб (4,3 %), у тому числі за 2005 р. – 351,3 тис. осіб, з них міське населення зменшилося на 131,8 тис. осіб (0,4 %), сільське – на 219,5 тис. осіб (1,4 %). Зменшення населення, як міського, так і сільського, за ці роки відбулося в усіх регіонах України, причому більш ніж половина цього зменшення припадає на найбільш індустріально розвинені регіони: Донбас, Придніпров'я, Крим, Харківську область [1].

Смертність в Україні залишається на високому рівні і має тенденцію до зростання (з 12,19 у 1990 р. до 16,07 у 2003 р.). Таке ж становище зберігається у Російській Федерації (16,44 у 2003 р.), тоді як у Нідерландах – 8,75, Франції – 9,01, у Польщі – 9,40.

Оцінка стану здоров'я населення України свідчить про скорочення очікуваної середньої тривалості життя в середньому понад 10 років порівняно з країнами Євросоюзу.

Сучасна реальність України прикметна і різким підвищенням смертності населення. У 2001 р. вона становила 15,2 ‰, у 2005 р. – 16,6 ‰, причому серед сільського – 20,5 ‰, міського – 14,8 ‰. Порівняно з 2001 р. вона зросла на 9,2 %, у селі – на 10,2 %, у місті – на 7,2 %.

За оціночною шкалою ООН загальний коефіцієнт смертності в Україні розцінюється як дуже високий. У країнах Європи цей показник становить: у Австрії – 9,1 ‰, Фінляндії – 9,1 ‰, Норвегії – 9,3 ‰, Чеській Республіці – 10,5‰, Люксембурзі – 7,8 ‰, Нідерландах – 8,4 ‰, Швеції – 10,7 ‰, Великій Британії – 10,3 ‰. У цілому по Європі – 11,3 ‰ (дані за 2003– 2004 рр.) [1].

У країнах колишнього СРСР смертність становила: у Росії – 16,0 ‰, Молдові – 11,6 ‰, Азербайджані – 5,9 ‰, Білорусі – 14,3 ‰, Грузії – 8,9 ‰, Казахстані – 10,4 ‰, Киргизстані – 7,2 ‰, Таджикистані – 4,1 ‰, Узбекистані – 5,3 ‰, Естонії – 13,4 ‰, Латвії – 13,9 ‰, Литві – 11,9 ‰ (дані за 2003–2004 рр.).

У країнах СНД показники очікуваної тривалості життя у 2001 р. становили: в Азербайджані – 72,4 року, Білорусі – 68,5, Естонії – 70,7, Грузії – 75,4, Казахстані – 65,9, Киргизстані – 68,7, Латвії – 71,1, Молдові – 68,3, Росії – 65,3, Таджикистані – 70,1.

Структура і рівень смертності населення в працездатному віці мали свої особливості. Так, перше місце традиційно багато років поспіль посідав клас "Нещасні випадки, отруєння та травми", "Хвороби системи кровообігу" – друге, "Злоякісні новоутворення" – третє. Але починаючи з 2004 р., структура смертності у працездатному віці зазнала змін, а саме: перше місце посідає клас "Хвороби системи кровообігу", оскільки маємо зростання смертності з цієї причини за останні п'ять років на 22,8 %, друге – "Зовнішні причини смерті", третє – "Злоякісні новоутворення" (відповідно 28,9; 26,7 і 13,9 %).

Початок XXI ст. ознаменувався тим, що основною причиною смерті та інвалідності у розвинених країнах визнано серцево-судинні захворювання. Згідно з даними Європейського товариства кардіологів (2005) за останні роки вони залишаються основною причиною смерті в більшості країн Європи. Зокрема в країнах Центральної і Східної Європи цей показник становить від 5 на 1000 населення (Польща) до 9 на 1000 населення (Болгарія, Україна) [3].

Хвороби системи кровообігу (ХСК), посідаючи перше рангове місце в структурі поширеності, зумовлюють більше половини випадків смерті та третину причин інвалідності. Медико-соціальний тягар ХСК полягає ще і в тому, що вони суттєво впливають на тривалість і якість життя населення, на показники втрат економічного потенціалу країни. Саме тому боротьба з ХСК на сучасному етапі є першочерговою проблемою. Поточний прогностичний аналіз і математичне моделювання на більш віддалений (довгостроковий) період, які ґрунтуються на показниках довкілля, якості харчування, питної води, демографічних даних і тенденціях сучасного розвитку, а також на соціально-економічному становищі в країні, не дозволяють сподіватися на краще, якщо не вживати науково обґрунтованих заходів, не забезпечувати їх відповідним фінансуванням і не надавати належної державної підтримки на законодавчому рівні.

Разом з тим, у всіх вікових групах втрати України від ХСК є значно більшими, ніж у країнах європейського регіону, за винятком Російської Федерації, Білорусі, Туркменістану та Казахстану. Наприклад, рівень смертності від ішемічної хвороби серця (ІХС) у населення працездатного віку в 10 разів перевищує аналогічний показник у Франції, від цереброваскулярних хвороб – у 7,7 разу [1, 3, 4].

Існують відмінності у структурі захворюваності осіб похилого віку (60 років і більше), частка яких невпинно зростає і за прогнозом до 2025 р. збільшиться у 5 разів. Перше місце традиційно посідають ХСК, на другому – хвороби нервової системи і органів чуття, на третьому – органів дихання. Найбільший дискомфорт в осіб похилого віку викликають порушення функції руху (44 %), сну і відпочинку (35,9 %), травлення (33,7%), кровообігу (32,4 %), дихання (30,6 %). Показник поширеності усіх хвороб серед населення працездатного віку в Україні за рік не змінився і у 2006 р. на 100 000 становив 141 767,3 (від 103126,5 в АР Крим до 180676,1 у Вінницькій області). Захворюваність за аналогічний період зменшилася на 1,7 %, відхилення показників захворюваності від середнього по Україні (62 131,8 на 100 000 населення) відзначають в АР Крим (44 202,0), у Вінницькій області (77 705,2) та м. Києві (78 279,5). У регіонах спостерігають значні зміни показника первинного виходу на інвалідність від 74,1 на 10000 населення в Донецькій області до 37,5 у м. Севастополі та 42,4 у м. Києві при середньому по Україні 57,5.

Особливо цікаво проаналізувати захворюваність на гіпертонічну хворобу у зв'язку з виконанням Національної програми боротьби із артеріальною гіпертензією, якій приділено за останні 5 років надзвичайно багато уваги на державному рівні. Артеріальна гіпертензія (АГ) є одним із головних факторів ризику розвитку атеросклерозу і його клінічних форм: ІХС, інфаркту міокарда, цереброваскулярної патології і мозкових інсультів. Її виявляють більш ніж у третини працездатного населення.

Серед серцево-судинних захворювань визнано, що АГ є найбільш поширеною патологією: серед 15947000 пацієнтів із ХСК АГ діагностують у 6476000.

Поширеність АГ – один з головних показників стану здоров'я населення. Саме АГ є основним фактором ризику розвитку ІХС та інфаркту міокарда, а також цереброваскулярної патології, в тому числі мозкових інсультів, і, безумовно, безпосередньо впливає на показники смертності у зв'язку з ХСК. Цей медико-соціальний показник впевнено посідає перше місце серед хвороб людини і становить за останніми даними державної статистичної звітності 60,9 % у структурі загальної смертності (937,1 на 100 000 дорослого населення). Тільки за 2000 р. спостерігали підвищення смертності від ХСК з 900,6 до 937 на 100 000 населення. В той час, коли в країнах Західної Європи смертність населення у зв'язку з ХСК динамічно знижується, в Україні спостерігають зворотну тенденцію. Аналіз смертності, зумовленої ХСК, свідчить про загрозливу динаміку підвищення цього показника. Так, за період 1975–2000 рр. смертність, спричинена ХСК, підвищилася на 68,4 % [1–4].

За період 2000–2006 рр. в Україні спостерігали позитивну динаміку епідеміологічних показників у хворих з АГ. За даними епідеміологів, поширеність АГ серед популяції дорослого населення становить у середньому 33 % (серед міського – 30 %, серед сільського – 36 %). Про наявність у себе підвищеного артеріального тиску в 1990 р. у містах знали 60 % пацієнтів, у селах – 40 %, зараз ці цифри змінилися: відповідно 80 і 60 %. Стосовно лікування зазначимо, що до впровадження Національної програми серед міського населення лікувалося близько 30 % хворих, а сьогодні – близько 50 %; серед сільського – відповідно 20 і 40 %. Зріс показник ефективності лікування: рівень зниження артеріального тиску менше 140/90 мм рт. ст. у місті досягається у 18 % випадків, у селі – до 8 % (до 2000 р. відповідно 12–14 і 2–3 %). В Україні результативне лікування у чоловіків у містах не перевищує 9 % хворих з АГ; у сільській місцевості – 2,7 %. У жінок контроль АГ дещо вищий: відповідно 24,5 і 16,8 %. Серед осіб, у яких вперше виявили гіпертонічну хворобу, 78,4 % – це хворі працездатного віку, що становить 2023,0 на 100 000 населення і значно відрізняється в областях (від 3819,9 в Харківській області до 655,0 в м. Севастополі та 881,5 у Житомирській). Майже у всіх регіонах за період 2005–2006 рр. показник первинної інвалідності від гіпертонічної хвороби знизився з 1,2 до 1,0 на 10 000 населення. При низьких показниках захворюваності в Миколаївській і Чернігівській областях виявляють високі показники первинного виходу на інвалідність. Найчастіше АГ спостерігають у старших вікових групах. Після 65 років артеріальний тиск 160/95 мм рт. ст. реєструють у 22 %, 140/90 мм рт. ст. – у понад 50 %. До 50–60 років як систолічний (САТ), так і діастолічний (ДАТ) артеріальний тиск поступово збільшуються. Після 60 років ДАТ, як правило, надалі тримається незмінним чи навіть трохи знижується. САТ продовжує зростати до 80 років у жінок і до 70 – у чоловіків. Така популяційна вікова особливість артеріального тиску зумовлює збільшення поширеності в старшому віці ізольованої систолічної гіпертензії. Частота її виявлення в осіб віком понад 65 років становить 6–18 % у чоловіків і 15– 30 % – у жінок, віком 65–89 років – дві третини. За даними Фремінгемського дослідження, частка ізольованої систолічної гіпертензії серед усіх випадків АГ в осіб віком понад 60 років становить майже 70 %, у пацієнтів віком 40–50 років – 45,1 % [5].

Друге місце в структурі поширеності та захворюваності від ХСК посідає ІХС, яка за розвитком і перебігом значною мірою пов'язана із гіпертонічною хворобою. З атеросклерозом пов'язані причини інфаркту міокарда, раптової коронарної смерті, ішемічного інсульту і захворювань периферійних артерій. Він розвивається поступово протягом багатьох років і в подальшому проявляється клінічною симптоматикою (інфаркт міокарда, інсульт, кардіальна смерть). Деякі види терапії (ліпідознижувальна, антитромботична) запобігають не тільки коронарним подіям, а й ішемічним інсультам і захворюванням периферійних артерій. Таким чином, починаючи специфічні профілактичні заходи, необхідно оцінити ризик будь-якого серцево-судинного та судинно-мозкового захворювання.

Значне зниження кількості випадків серцево-судинних захворювань залежить від способу життя і варіабельних факторів ризику атеросклерозу. Вплив на модифіковані фактори ризику (куріння, гіпертензія, атеросклероз, дисліпідемія) приводить до зниження смертності і захворюваності.

Поширеність та захворюваність ІХС в Україні становить третину в структурі ХСК. Головними причинами смертності при ІХС, насамперед, є гострий інфаркт міокарда та раптова серцева (аритмічна) смерть, потім тромбоемболія легеневої артерії та серцева недостатність і, значно рідше, розрив аорти. При реєстрації в Україні високого рівня смертності від ІХС, очевидним є факт незадовільного виявлення і діагностики гострих коронарних синдромів поза стаціонаром. Це призводить до викривлення справжньої картини смертності від гострих коронарних синдромів (раптова смерть, гострий інфаркт міокарда). В таких випадках, як правило, реєстрацію відносять до рубрики ІХС з кардіосклерозом, що і спостерігають в областях з дуже низьким показником смерті від гострого інфаркту міокарда при високому рівні смерті від ІХС.

Проблема цереброваскулярної патології та її наслідків в Україні є провідною серед негативної оцінки стану здоров'я. Зокрема поширеність та захворюваність на неї в 2003 р. серед дорослих та підлітків становили відповідно 7173,0 і 936,1 на 100000 населення, тобто щорічно за зверненням пацієнтів виявляють близько 380000, а всього налічується близько 3 400 000 хворих. Збільшується частота розвитку ішемічних інсультів, транзиторних ішемічних атак, а також хронічних, повільно прогресуючих форм церебральної судинної патології. Поширеність цереброваскулярних захворювань за останні 15 років зросла майже у 4 рази [2].

Захворюваність на цереброваскулярну патологію в Україні у 2,5 разу менша, ніж на гіпертонічну хворобу, але при цьому первинна інвалідність вища у 6 разів, особливо у м. Києві – у 14,5 разу. Ураженість в областях відрізняється також у кілька разів. Для прикладу, захворюваність в Івано-Франківській області у 4 рази вища, ніж у Чернівецькій, у 3 рази – ніж у Закарпатській, у 2,5 разу – ніж у Львівській, у 2 рази – ніж середній показник у цьому регіоні. Подібна ситуація між Вінницькою і Житомирською, Донецькою і Луганською, Одеською і АР Крим, Полтавською і Сумською і т. д. Істотна різниця в охопленні диспансерним наглядом такого складного захворювання становить близько 20 % протягом багатьох років у Волинській, Тернопільській і Хмельницькій областях. Особливу стурбованість викликає значна частка первинної інвалідності при цереброваскулярній патології серед працездатного населення.

Значною мірою така ситуація пояснюється недостатньою профілактикою серцево-судинних захворювань, слабкою пропагандою здорового способу життя, низькою якістю диспансерного обслуговування та амбулаторного лікування. Це підтверджується даними, одержаними в ННЦ "Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска" АМН України. У нашій країні курять 51,1 % чоловіків та 20,5 % жінок, що мешкають у містах, надлишкову масу тіла реєструють у 22,1 % дорослого населення. Порушення обміну ліпідів згідно з результатами епідеміологічних досліджень, проведених в Україні, реєструють у 27,5 % населення працездатного віку.

Про свою хворобу знають 62 % хворих з АГ, одержують лікування 23 %, причому ефективно лікуються 12,8 %. Необхідно зазначити, що рекомендації щодо профілактики ХСК та здорового способу життя одержують тільки 10 % хворих. Привертає увагу стійка тенденція до зростання поширеності гіпертонічної хвороби [5].

Серцево-судинна патологія як причина первинної інвалідності стійко посідає перше місце серед хвороб внутрішніх органів. Показник поширеності АГ значно відрізняється у різних областях України.

Позитивну роль у наданні кардіологічної допомоги відіграло відновлення диспансеризації, яка завжди була і залишається важливим методом профілактичної та лікувально-діагностичної роботи. Станом на початок 2007 р. під диспансерним наглядом серед усіх дорослих перебувало 52,7 % хворих з ХСК, у тому числі 17,1 % хворих з гіпертонічною хворобою, 24,4 % – з ІХС, 7,4 % – з цереброваскулярними хворобами, що є недостатнім. Для вдосконалення кардіологічної допомоги розроблено і затверджено стандарти стаціонарної і амбулаторно-поліклінічної допомоги, створено кардіореєстр хворих на інфаркт міокарда. ХСК дуже впливають на формування здоров'я населення працездатного віку, оскільки є провідною причиною інвалідності та смертності. На кожні 100 000 осіб працездатного віку у 2006 р. уперше виявлено 1 228 158 випадків хвороб, що на 10 % більше, ніж 5 років тому.

Таким чином, оцінка медико-соціальної ситуації в Україні щодо АГ свідчить про необхідність активізації роботи первинної ланки охорони здоров'я (дільничні терапевти, сімейні лікарі) щодо своєчасного виявлення хворих з чинниками ризику і початковими факторами гіпертонічної хвороби, вдосконалення підходів до лікування і експертизи тимчасової і постійної втрат працездатності.

Аналіз ситуації щодо гіпертонічної хвороби дозволяє виділити проблеми, які стоять перед охороною здоров'я України:

  • подальше активне виявлення хворих з АГ;
  • боротьба з факторами ризику АГ, пропаганда здорового способу життя;
  • забезпечення ефективного диспансерного нагляду;
  • удосконалення методів діагностики симптоматичних АГ;
  • оздоровлення та реабілітація осіб працездатного віку;
  • аналіз показників поширеності, непрацездатності, смертності та інших, розробка уніфікованих підходів до постановки діагнозу;
  • розробка та впровадження заходів, направлених на зниження ризику виникнення інфаркту міокарда та інсульту, зниження тимчасової та стійкої втрати працездатності, викликаної гіпертонічною хворобою;
  • забезпечення чіткої стратегії та взаємодії лікарів на різних етапах.

Реалізація основних напрямків у боротьбі з АГ та її наслідками на державному рівні координується та регламентується "Програмою профілактики та лікування артеріальної гіпертензії в Україні", яка затверджена Указом Президента України від 4 лютого 1999 р. №117/99. Механізм втілення програми в практику охорони здоров'я базується на спільному наказі Міністерства охорони здоров'я та Академії медичних наук України №74/18 від 30.03.1999 р. "Про затвердження плану заходів щодо забезпечення виконання Програми профілактики і лікування артеріальної гіпертензії в Україні".

Література

1.Гайдаєв Ю.О., Коваленко В.М., Корнацький В.М. та ін. Стан здоров'я населення України та забезпечення надання медичної допомоги: Аналітично-статистичний посібник. – К., 2007. – 97 с.

2.Коваленко В.М., Корнацький В.М., Дорогой А.П. та ін. Стан серцево-судинної патології та шляхи його покращання в Україні: Методичний посібник. – К., 2003. – 45 с.

3.Коваленко В.М., Корнацький В.М., Манойленко Т.С., Прокопишин О.І. Сучасний стан здоров'я народу та напрямки його покращання в Україні: Аналітично-статистичний посібник. – К., 2005. – 141 с.

4.Коваленко В.М., Корнацький В.М., Манойленко Т.С., Прокопишин О.І. Динаміка показників стану здоров'я населення України за 1995–2005 роки: Аналітично-статистичний посібник. – К., 2006. – 72 с.

5.Смирнова І.П., Горбась І.М. Результати реалізації програми профілактики і лікування артеріальної гіпертензії // Нова медицина. – 2004. – № 4. – С. 12-14.

В.А. Гандзюк.

Центральна районна лікарня, м. Баштанка Миколаївської області.

Укркардіо




Наиболее просматриваемые статьи: