Епідеміологічні аспекти хронічної серцевої недостатності у дорослого населення України.

Хронічна серцева недостатність (ХСН) – один із патологічних станів серцево-судинної системи з вкрай несприятливим прогнозом. Майже 3/4 хворих помирають протягом п'яти років після першої госпіталізації з приводу ХСН.

За темпами зростання захворюваності ХСН посідає першу сходинку серед усієї серцево-судинної патології. У наш час на ХСН страждає в середньому 1–3 % населення земної кулі [5, 7]. За даними національних реєстрів країн Європи і Росії поширеність цього синдрому становить 1–9 %, частота його зростає з віком і після 65 років досягає 10–28 % [1, 3].

Дані про поширеність ХСН у різних країнах істотно відрізняються, оскільки одержані за допомогою окремих епідеміологічних та клінічних обстежень з використанням різних методичних підходів та діагностичних критеріїв. Комплексних популяційних досліджень на підставі репрезентативного матеріалу з додержанням стандартизації методів, що застосовуються, в Україні до цього часу не проводили.

На Європейському конгресі кардіологів у 2001 р. було запропоновано теорію єдиного серцево-судинного континууму або безперервного розвитку серцево-судинних захворювань від факторів ризику до смерті хворого. Згідно з цією концепцією основними факторами ризику ХСН є артеріальна гіпертензія (АГ), дисліпідемія і цукровий діабет 2-го типу, які індукують розвиток ішемічної хвороби серця (ІХС). Наслідком цих станів є гіпертрофія лівого шлуночка, гібернація і/або загибель кардіоміоцитів з подальшою дисфункцією лівого шлуночка і його ремоделюванням.

Мета дослідження полягає у вивченні статево-вікових аспектів поширеності хронічної серцевої недостатності та її взаємозв'язку з факторами ризику серед дорослого населення України за даними вибіркового епідеміологічного дослідження.

Матеріал і методи

Для досягнення мети проведено стандартизоване обстеження 4390 осіб (2129 чоловіків і 2261 жінка) віком 20–69 років – 68,1% від загальної кількості запрошених.

Програма обстеження включала: опитування за стандартною кардіологічною анкетою ВООЗ, заповнення анкет, що містять анамнестичні і соціально-демографічні дані; реєстрацію електрокардіограми у спокої в 12 стандартних відведеннях; вимірювання артеріального тиску (АТ); антропометрію; забір венозної крові натще для визначення вмісту ліпідів у плазмі крові; опитування про куріння, вживання алкоголю та фізичну активність.

Усі методи обстеження – як епідеміологічні, так і біохімічні – були ретельно стандартизовані.

Групу осіб з ХСН становили обстежені, у яких одночасно виявляли такі діагностичні критерії: задишка, тахікардія (частота пульсу 80 ударів і більше за 1 хв) та набряки нижніх кінцівок.

Діагноз ІХС виставляли на підставі даних стандартної кардіологічної анкети, позитивна відповідь на яку свідчить про наявність типової стенокардії напруження, і характеру змін на ЕКГ у спокої [8]. При аналізі окремих форм враховували визначену ІХС, а саме: інфаркт міокарда – документований або за категоріями Міннесотського коду 1-1, 1-2-7, типову стенокардію напруження, безбольову форму за категоріями 4-1,2; 5-1,2 без 3-1, 3-3 і можливу ІХС за категоріями 1-2-8, 1-3, 6-1, 7-1, 8-3, 4-3, 5-3, 4-1,2; 5-1,2 з 3-1, 3-3.

АТ вимірювали двічі. В аналіз включали середнє з двох вимірювань. Групу осіб з АГ, згідно з критеріями ВООЗ, становили обстежені з рівнем систолічного АТ 140 мм рт. ст. і вище і/або діастолічного АТ 90 мм рт. ст. і вище, або з нормальним рівнем АТ при антигіпертензивному лікуванні протягом останніх 2 тиж.

Надлишкову масу тіла та ожиріння оцінювали за допомогою індексу маси тіла (ІМТ), що визначається як відношення маси тіла в кілограмах до квадрату зросту в метрах. У групу з надлишковою масою тіла віднесли осіб з ІМТ 25,0– 29,9 кг/м2, а в групу з ожирінням – осіб з ІМТ 30,0 кг/м2 і більше.

Курцями вважали осіб, які щоденно випалюють хоча б одну сигарету.

Групу осіб з недостатньою фізичною активністю становили обстежені, які сидять на роботі 5 годин і більше, і активне дозвілля яких взимку і літом, включаючи час ходьби до роботи та додому, становить менше 10 год на тиждень.

Вміст ліпідів визначали в плазмі крові на автоаналізаторі "АА ІІ" ("Technicon", CША). У групу з дисліпідеміями відносили осіб з рівнем загального холестерину (ЗХС) 5,2 ммоль/л і більше, і/або з вмістом тригліцеридів (ТГ) 2,0 ммоль/л і більше, і/або з концентрацією холестерину ліпопротеїнів високої густини (ХС ЛПВГ) 1,0 ммоль/л і менше.

Статистичну обробку отриманих даних здійснювали на персональній ЕОМ ІВМ РС стандартної конфігурації за допомогою наданого ВООЗ пакету прикладних програм з аналізу епідеміологічних даних "Epi-Info" та медичної інформаційно-статистичної системи "Епідеміологія". При розрахунку стандартизованих показників за стандарт брали статево-віковий склад населення України.

Результати та їх обговорення

Стандартизований за віком показник поширеності ХСН серед населення України віком 20–69 років становить 1,7 %. Частота цього патологічного стану серед жінок у середньому вдвічі більша, ніж серед чоловіків, і становить відповідно 2,4 та 1,1 %. Гендерні особливості ХСН простежуються в кожній віковій групі, хоча з віком розбіжності показників зменшуються. Так, в 30–39 років поширеність ХСН у жіночій популяції перевищує відповідний показник у чоловіків в 6,5 разу, в 40–49 років – в 4,5 разу, в 50– 59 років – майже вдвічі, а в 60–69 років – в 1,4 разу. Поширеність ХСН зростає з віком серед чоловіків з 0,2 % в 30–39 років до 4,5 % в 60– 69 років і серед жінок – відповідно з 1,3 % до 6,2 %.

Проведене дослідження показало, що серед обстежених з ХСН кожний другий (55,1 %) страждає на ІХС, а 75,6 % осіб мають підвищений АТ.

Найбільш поширеними після АГ чинниками ризику серед осіб з ХСН є ожиріння, гіперхолестеринемія та недостатня фізична активність. У кожного четвертого в цій групі виявлено гіпер- тригліцеридемію, у кожного шостого – цукровий діабет.

Для проведення порівняльного аналізу із обстежених без зазначених вище проявів ХСН було сформовано репрезентативну за віком групу (n=819), яка, в свою чергу, поділялася ще на дві підгрупи: осіб з ознаками ІХС (n=194) та без них (n=625). Результати аналізу свідчать про те, що серед осіб без проявів ХСН достовірно менше хворих з ІХС (3,7 %) та АГ (51,0 %), вдвічі менше осіб з ожирінням і майже втричі менше хворих на цукровий діабет. Щодо поведінкових факторів ризику, цілком зрозуміло, що серед обстежених без проявів ХСН в 3,5 разу більше курців, достовірно більше тих, хто вживає алкогольні напої, та менше людей, які ведуть малорухомий спосіб життя.

Порівняння поширеності факторів ризику в підгрупах осіб з ознаками ІХС та без них показало, що більш несприятливий профіль ризику визначається серед хворих на ІХС, хоча розбіжності статистично не достовірні.

Про більш несприятливий профіль ризику в осіб з ХСН порівняно з тими, хто не має її проявів, свідчать і розбіжності в середніх значеннях основних чинників ризику.

За результатами дослідження найбільший ступінь достовірності в розбіжностях серед груп зафіксовано між середніми показниками систолічного АТ, діастолічного АТ та ІМТ. Наявність зв'язку між рівнем АТ та ХСН підтверджує і той факт, що серед осіб з АГ поширеність ХСН у 4,3 разу вища, ніж серед обстежених з нормальними значеннями АТ.

Результати багатоцентрових досліджень впливу антигіпертензивної терапії на частоту виникнення специфічних ускладнень свідчать про те, що лікування АГ сприяє значному зменшенню кількості випадків серцевої недостатності [2].

Наявність прямого зв'язку між масою тіла та ХСН підтверджує і аналіз поширеності цього патологічного стану залежно від ІМТ. Серед осіб з надлишковою масою тіла ХСН виявляється в 1,6 разу, а серед осіб з ожирінням – в 7 разів частіше, ніж серед обстежених з нормальною масою тіла.

Досить поширена думка, що ожиріння – незалежний фактор ризику розвитку недостатності кровообігу. Воно є причиною серцевої недостатності у 11 % чоловіків і 14 % жінок у США [4]. За даними Фремінгемського дослідження, підвищення ІМТ на кожний 1 кг/м2 підвищує ризик розвитку ХСН незалежно від інших факторів ризику на 7 % у жінок і на 5 % у чоловіків [6].

Аналіз одержаних результатів показує, що частота ХСН в осіб з гіперхолестеринемією майже в 1,5 разу вища, ніж в осіб з рівнем ХС менше 5,2 ммоль/л.

Таким чином, проведене дослідження продемонструвало надзвичайно високу поширеність основних чинників ризику серед осіб з ХСН. У наш час активно вивчаються можливості, з одного боку, запобігання розвитку серцево-судинної патології у населення і, з другого – поліпшення якості життя й продовження його тривалості у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, в тому числі з ХСН.

Загальновизнано, що епідемія хвороб системи кровообігу значною мірою пов'язана зі способом життя і виникненням унаслідок цього фізіологічних чинників ризику. Серед факторів, пов'язаних зі способом життя, виділяють куріння, нездорове харчування, недостатню фізичну активність і зловживання алкоголем. Їх корекція сприятиме зниженню індивідуального ризику за рахунок впливу на такі біологічні чинники, як надлишкова маса тіла та ожиріння, АГ, порушення ліпідного і вуглеводного обміну.

Досвід країн, що домоглися значного зниження смертності від серцево-судинних захворювань, показує, що зниження частоти і рівнів основних чинників ризику супроводжується зменшенням захворюваності і смертності населення.

Концепція факторів ризику практично нівелює межу між первинною і вторинною профілактикою, оскільки обґрунтовує необхідність корекції факторів ризику як у людей без клінічних ознак хвороби, щоб запобігти її розвитку (первинна профілактика), так і у хворих з метою попередження її прогресування (вторинна профілактика). В останньому випадку корекція чинників ризику повинна бути більш агресивною, але в обох варіантах необхідна зміна поведінки і додержання принципів здорового способу життя – раціонального харчування, відмови від куріння, оптимального фізичного навантаження, помірного вживання алкогольних напоїв.

Література

1.Фомин И.В., Беленков Ю.Н., Мареев В.Ю. и др. Распространенность хронической сердечной недостаточности в Европейской части Российской Федерации – данные ЭПОХА-ХСН // Сердечная недостаточность. – 2006. – Т. 7, № 3. – С. 112-115.

2.Рекомендации 2007 года по лечению артериальной гипертензии. – Милан, Италия, 2007. – 81 с.

3.Dargie H.J., McMurray J., Poole-Wilson P.A. Managing heart failure in primary care // London, Blackwell Health Care Communication. – 1997. – P. 23-34.

4.Galinier M., Pathak A., Roncalli J. et al. Obesity and cardiac failure // Arch. Mal. Coeur. Vaiss. – 2005. – Vol. 98 (1). – P. 39-45.

5.Ho K.K., Pinsky J.L., Kannel W.B., Levy D. The epidemiology of heart failure: the Framingham Study // JACC. – 1993. – Vol. 22. – P. 6-13.

6.Kenchaiah S., Evans J., Levy D. et al. Obesity and the risk of heart failure // New Engl. J. Med. – 2002. – 347. – P. 305-313.

7.McMurray J., Stewart S. The burden of heart failure // Eur. Heart J. – 2003. – Vol. 5 (Suppl. 1). – P. 13-113.

8.Rose G., Вlackburn H., Gillum R. et al. Cardiovascular survey methods. – Geneva: WHO, 1982. – 224 p.

І.М. Горбась, Л.Г. Воронков.

Національний науковий центр "Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска" АМН України, м. Київ.

Укркардіо




Наиболее просматриваемые статьи: