Стан Т-клітинного та гуморального імунітету у хворих на ішемічну хворобу серця з дисліпідемією та оксидантним стресом.

Ще на початку ХХ ст. відомий руський вчений Н.Н. Анічков довів експериментально можливість розвитку атеросклерозу у тварин при холестериновій дієті [1]. Проте із середини 1970-х років уявлення про роль порушень холестеринового метаболізму в генезі атеросклерозу суттєво змінилися. Згідно з ауто-імунною теорією патогенезу атеросклерозу атеросклеротичний процес спричиняють більшою мірою не самі ліпопротеїни, а аутоімунні комплекси, що містять ліпопротеїни як антиген [4, 5]. Гіпотезу про роль запального процесу в розвитку атеросклерозу висунув ще R. Virchow у 1856 р. [18]. R. Ross та співавтори підкреслювали тотожність запалення і атеросклерозу [17]. Про запальний характер ураження судин при атеросклерозі свідчив В.І. Мазуров за даними морфологічних досліджень [6]. Вважають, що судинне запалення є відповіддю на пошкодження [19]. Окиснені ліпопротеїни викликають запалення та апоптоз, що відіграє важливу роль в патогенезі розриву атеросклеротичної бляшки [16, 15]. Зниження частоти розвитку серцево-судинних ускладнень під впливом статинів спостерігали не тільки на тлі зниження рівня холестерину (ХС) ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ), а і за суттєвого зниження рівня такого маркера запалення, як С-реактивний білок (СРБ) [14, 11]. До кінця не зрозуміло, що є домінуючим фактором в атерогенезі – дисліпідемія чи імунне запалення.

З метою уточнення патогенетичних складових ішемічної хвороби серця оцінювали зв'язок стану Т-клітинної та гуморальної ланок специфічного імунітету з показниками ліпідного спектра крові та перекисного окиснення ліпідів та білків у хворих на ішемічну хворобу серця.

Матеріал і методи

Обстежено 230 хворих на хронічну ішемічну хворобу серця (ІХС) (стабільна стенокардія напруження, ІІ–ІV функціональний клас). Вік пацієнтів становив у середньому 56 (49–63) років. Тривалість клінічних проявів захворювання – 3 (1–8) роки. Післяінфарктний кардіосклероз відзначали у 46 % хворих.

Діагноз ІХС встановлювали за клінічними симптомами, об'єктивними ознаками перенесеного інфаркту міокарда за даними ЕКГ та ехокардіографії, результатами проб з дозованим фізичним навантаженням та даними коронарографії. Хронічну ІХС діагностували за відсутністю нестабільної стенокардії впродовж двох останніх місяців та інфаркту міокарда впродовж останніх 6 міс. У дослідження не включали хворих з гострими або хронічними запальними захворюваннями, онкологічними та ревматичними захворюваннями, хронічною серцевою недостатністю ІІБ–ІІІ стадії, нирковою й печінковою недостатністю, алергійними захворюваннями, хворобами крові.

Матеріалом для імунологічного та біохімічного дослідження була периферична кров, яку брали натщесерце. У відділі імунології методом імуноферментного аналізу визначали рівень інтерлейкіну(ІЛ)-2, ІЛ-4, ІЛ-6, ІЛ-8, ІЛ-10, фактора некрозу пухлин a, інтерферону g (ІФН-g) в сироватці крові та в супернатантах мононуклеарних клітин. Визначали кількість лімфоцитів периферичної крові з антигенними детермінантами СD3+ (Т-лімфоцити), СD4+ (Т-хелпери), СD8+ (Т-супресори), СD16+ (природні кілери), СD19+ (В-лімфоцити) та вміст лімфоцитів з СD95+-рецепторами з використанням моноклональних антитіл (Bioprobe BW, Нідерланди) згідно з інструкцією виробника; кількість клітин з CD40-рецепторами визначали на проточному цитофлюориметрі (Весton Diсkenson, США) з використанням моноклональних антитіл (Caltag, США); інтенсивність проліферативної відповіді лімфоцитів на стимули: неспецифічний фітогемаглютинін (ФГА) та специфічний антиген судинної стінки в реакції бласттрансформації (РБТЛ) [3]; рівень циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) та холестеринвмісних імунних комплексів (ХІК) – за методом Digeon [12]; в сироватці крові визначали вміст sCD40L за допомогою імуноферментних тест-систем (Bender Med-Systems, Aвстрія); рівень антитіл до модифікованих ЛПНЩ визначали методом імуноферментного аналізу з використанням тест-систем Biomedica Gruppe (Австрія).

У відділі біохімії визначали вміст загального ХС, тригліцеридів (ТГ) та ХС ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) з використанням біохімічного аналізатора "Експрес-550" (Сіbа-Соrning, Велика Британія) за допомогою відповідних тест-наборів; склад ліпопротеїнів – методом електрофорезу в поліакриламідному гелі на апараті для електрофорезу з аналізатором фореграм фірми Соrmеу (Польща). Спектро-фотометричним методом на апараті СФ-46 визначали в сироватці крові та атерогенних ліпопротеїнах рівні проміжних та кінцевих продуктів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) – дієнових кон'югат (ДК) і малонового діальдегіду (МДА) [9, 10]. Активність ферментів антиоксидантного захисту – каталази і супероксиддисмутази (СОД) – оцінювали з використанням відповідно спектрофотометричного та флюориметричного методів [7, 13]. Індекс перекисної модифікації ЛПНЩ та ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ) – ІПМЛП – визначали прямим шляхом [8]. Інтенсивність вільно-радикального окиснення білків (ВРОБ) у сироватці крові та апопротеїнових фракціях ЛПНЩ і ЛПДНЩ оцінювали за вмістом продуктів цієї реакції – 1,4-динітрофенілгідразонів [2].

Отримані дані обробляли методами варіаційної статистики за допомогою програм Місrosoft Ехсеl та Statistiсa 8.0. Достовірність розбіжностей розраховували за допомогою непараметричного критерію Манна – Уїтні (для незалежних виборок). Кореляційний аналіз проводили непараметричним методом з розрахунком коефіцієнта кореляції Спірмена (r). Відмінності між групами вважали статистично значущими при Р<0,05. Дані представлені у вигляді медіани (Ме), 0,25 і 0,75 персентилів (для ненормального розподілу даних).

Результати та їх обговорення

Спостерігали слабкий зв'язок між рівнем ДК (первинний продукт ПОЛ) і рівнями ТГ крові (r=0,20; Р=0,008; n=176) та ХС ЛПДНЩ (r=0,19; Р=0,02; n=171). У хворих з високим та нормальним рівнями ТГ вміст у сироватці крові ДК був відповідно 2,9 (2,0–4,5) і 2,5 (1,5–4,0) ммоль/л (Р=0,076), а у хворих з високим та нормальним рівнем ХС ЛПДНЩ – 2,8 (1,9–4,5) і 2,6 (1,6–4,0) ммоль/л (Р=0,16). МДА (проміжний продукт ПОЛ), ІПМЛП, рівень антитіл до окиснених ЛПНЩ, рівень ВРОБ, а також ферменти системи антиперекисного захисту каталаза та СОД не були пов'язані з жодним показником ліпідного спектра крові. Вміст в крові перекисно окиснених апоВ білків у хворих з високим та нормальним рівнем загального ХС становив 0,82 (0,56–1,29) і 0,76 (0,55–1,00) ум. од., Р=0,12 (r=0,16; Р=0,02; n=205) при нормі 0,6 (0,5–0,8) ум. од., у хворих з високим та нормальним рівнем ТГ – 0,87 (0,60–1,29) і 0,73 (0,50–0,98) ум. од., Р=0,0003 (r=0,24; Р=0,0006; n=205), у хворих з низьким та нормальним рівнем ХС ЛПВЩ – 0,86 (0,57–1,10) і 0,72 (0,55–1,00) ум. од., Р=0,042 (r=-0,18; Р=0,015; n=187), у хворих з високим та нормальним рівнем ХС ЛПДНЩ – 0,86 (0,60–1,19) і 0,70 (0,51–0,99) ум. од., Р=0,002 (r=0,23; Р=0,002; n=193), у хворих з високим та нормальним коефіцієнтом атерогенності – 0,85 (0,57–1,14) і 0,73 (0,54–1,00) ум. од., Р=0,039 (r=0,19; Р=0,01; n=185).

Таким чином, наявність у хворих з ІХС оксидантного стресу (високий рівень первинних та вторинних продуктів ПОЛ – ДК та МДА – з одночасним низьким рівнем ферменту антиоксидантної системи захисту – каталази) не пов'язана з рівнем атерогенних ліпідів. Перекисне окиснення білка апоВ має прямий зв'язок з рівнями ТГ, ХС ЛПДНЩ, коефіцієнтом атерогенності та зворотний – з рівнем ХС ЛПВЩ.

Було досліджено зв'язок стану Т-клітинної ланки імунної відповіді з показниками ліпідного спектра крові та оксидантного стресу.

У пацієнтів з нормальним та підвищеним рівнем ТГ крові кількість Т-лімфоцитів становила відповідно 69 (64–73) та 66 (62–72) % (Р=0,038). Виявлено слабку зворотну кореляцію між рівнем ТГ та загальною кількістю Т-лімфоцитів крові (r=-0,15; Р=0,040; n=181). У хворих з нормальним та високим рівнем загального ХС крові кількість Т-хелперів становила відповідно 38 (33–44) та 42 (35–47) % (Р=0,024). Разом з тим, встановлено слабку пряму кореляцію між рівнем загального ХС та кількістю Т-хелперів крові (r=0,14; Р=0,049; n=182). У групі хворих з нормальним та високим рівнем ХС ЛПДНЩ кількість Т-супресорів у крові була різною і становила відповідно 26 (22–31) та 28 (23–32) % (Р=0,039). Але виявлено слабкий зворотний кореляційний зв'язок між рівнем ХС ЛПДНЩ та кількістю Т-супресорів крові (r=-0,16; Р=0,036; n=171). У хворих з ІХС і нормальним та підвищеним рівнем загального ХС крові концентрація ІФН-g в мононуклеарах становила відповідно 22 (8–316) та 8 (3–34) пг/мл (Р=0,007), а в групі хворих з нормальним та підвищеним рівнем ХС ЛПНЩ крові – 34 (8–1613) та 8 (3–29) пг/мл (Р=0,004). Крім того, було встановлено слабкий зворотний зв'язок між рівнем ІФН-g в мононуклеарах та рівнем у крові загального ХС (r=-0,21; Р=0,010; n=145) та ХС ЛПНЩ (r=-0,21; Р=0,017; n=130). Кількість лімфоцитів крові з маркером CD95 в групі хворих з нормальним та високим рівнем загального ХС крові становила 10 (7–17) та 12 (9–24) % (Р=0,029), а в групі хворих з нормальним та високим рівнем коефіцієнта атерогенності – 9 (7–15) та 13 (9–26) % (Р=0,003). Різниця достовірна, але спостерігали слабкий прямий зв'язок між схильністю лімфоцитів до апоптозу (CD95) та рівнем загального ХС крові (r=0,16; Р=0,036; n=174), а також величиною коефіцієнта атерогенності (r=0,20; Р=0,012; n=158).

Таким чином, порушення ліпідного обміну у хворих на ІХС зі стабільною стенокардією слабко поєднуються з Т-клітинною імунною відповіддю.

При встановленні зв'язку між показниками ПОЛ та Т-клітинною імунною відповіддю у хворих на ІХС виявлено слабку зворотну кореляцію між рівнем ВРОБ та кількістю Т-лімфоцитів крові (r=-0,16; Р=0,034; n=177). У пацієнтів з нормальним та підвищеним рівнем ВРОБ рівень Т-лімфоцитів крові становив відповідно 70 (64–74) і 67 (62–71) % (Р=0,008) при нормі 64 (60–60) %. Також спостерігали слабку зворотну кореляцію між рівнем ВРОБ та кількістю Т-хелперів крові (r=-0,16; Р=0,029; n=178). У пацієнтів з нормальним та підвищеним рівнем ВРОБ рівень Т-хелперів крові становив відповідно 41 (35–46) і 38 (33–44) % (Р=0,015) при нормі 40 (35–44) %. У пацієнтів з нормальним та високим ІПМЛП рівень Т-супресорів крові становив відповідно 29 (24–33) і 25 (22–29) % (Р=0,0001) при нормі 27 (23–30) %. Виявлено помірну зворотну кореляцію між кількістю Т-супресорів крові та ІПМЛП (r=-0,28; Р=0,0001; n=162). Відзначено слабку зворотну кореляцію між рівнем Т-супресорів крові та ферментом антиперекисного захисту каталазою (r=-0,20; Р=0,008; n=179), хоча рівень Т-супресорів крові у хворих з низьким та нормальним рівнем каталази становив 26 (23–31) і 26 (23–31) % (Р=0,96). Величина імуно-регуляторного індексу Тх/Тс у пацієнтів з нормальним та високим ІПМЛП становила відповідно 1,3 (1,0–1,7) і 1,5 (1,2–2,0) ум. од. (Р=0,009), а у хворих з низьким та нормальним рівнем каталази – 1,5 (1,2–1,5) і 1,4 (1,1–1,9) ум. од. (Р=0,62) при нормі 1,5 (1,3–1,8) ум. од. Виявили слабкий прямий зв'язок між Тх/Тс та ІПМЛП (r=0,23; Р=0,003; n=162) та каталазою (r=0,18; Р=0,015; n=180). У пацієнтів з високим та нормальним рівнем МДА крові рівень РБТЛ з неспецифічним антигеном становив 43 (37–49) і 47 (40–51) % (Р=0,049) при нормі 45 (43–50) %. Коефіцієнт кореляції r між МДА та РБТЛ становив -0,20 (Р=0,024; n=126). При високому та нормальному рівні ІПМЛП крові рівень РБТЛ становив відповідно 43 (37–48) і 45 (40–51) % (Р=0,029). Відзначено слабку зворотну кореляцію між РБТЛ та ІПМЛП (r=-0,20; Р=0,01; n=148), а також між РБТЛ та перекисним окисненням білків апоВ (r=-0,20; Р=0,011; n=154). Спонтанний рівень ІФН-g в мононуклеарах становив при високому та нормальному рівні ІПМЛП 7 (3–13) і 48 (5–1630) пг/мл, Р=0,0001 (r=-0,29; Р=0,0009; n=127), при низькому та нормальному рівні каталази – 12 (5–105) і 11 (3–95) пг/мл, Р=0,47 (r=-0,29; Р=0,0004; n=144), при низькому та нормальному рівні СОД – 21 (3–484) і 14 (5–164) пг/мл, Р=0,76 (r=0,28; Р=0,002; n=117) при нормі 0,97 (0,09–4,15) пг/мл. Рівень ІФН-gу сироватці крові у пацієнтів з низьким та нормальним рівнем каталази крові був 10 (8–11) і 12 (11–12) пг/мл, Р=0,039 (r=0,66; Р=0,004; n=17) при нормі 0,1 (0,1–1,4) пг/мл. У хворих на ІХС рівень апоптозу лімфоцитів за CD95 становив при високих та нормальних значеннях ДК крові 10 (8–16) і 13 (9–25) %, Р=0,18 (r=-0,19; Р=0,031; n=132), при низьких та нормальних значеннях СОД – 10 (8–15) і 12 (8–26) %, Р=0,18 (r=0,32; Р=0,0003; n=124) при нормі 9 (7–17) %. Розчинний маркер активації Т-лімфоцитів sCD40L у хворих з високим та нормальним рівнем ВРОБ становив відповідно 4,1 (2,2–7,9) і 3,4 (1,9–5,0) нг/мл, Р=0,10 (r=0,24; Р=0,024; n=87), а при високому та низькому рівні перекисного окиснення апоВ – 4,3 (2,1–7,0) і 2,5 (1,7–4,8) нг/мл, Р=0,043 (r=0,25; Р=0,023; n=81) при нормі 1,1 (0,5–2,5) нг/мл. Активність костимуляційних молекул на Т-хелперах CD154 у хворих з високим та нормальним рівнем ІПМЛП становила 54 (48–65) і 32 (24–49) %, Р=0,01 (r=0,54; Р=0,0001; n=65), у хворих з низьким та нормальним рівнем СОД – 31 (22–38) і 46 (26–67) %, Р=0,036 (r=0,48; Р=0,0001; n=65), у хворих з високим та нормальним рівнем перекисного окиснення апоВ – 31 (22–38) і 54 (38–70) нг/мл, Р=0,0001 (r=-0,50; Р=0,0001; n=66) при нормі 6,2 (5,7–6,7) %. Фактор стимуляції Т-клітинної імунної відповіді ІЛ-2 сироватки крові при високому та нормальному значенні ІПМЛП становив відповідно 16,0 (13,0–42,0) і 3,4 (1,0–12,3) пг/мл, Р=0,0001 (r=0,30; Р=0,027; n=55), при низькому нормальному рівні каталази – 5,6 (2,2–13,6) і 12,0 (3,0–24,0) пг/мл, Р=0,22 (r=0,50; Р=0,0001; n=62), при високому та нормальному рівні ВРОБ – 4,0 (1,0–12,0) і 15,0 (9,0–31,0) пг/мл, Р=0,002 (r=-0,48; Р=0,0001; n=62), при високому та нормальному рівні перекисного окиснення апоВ – 12,0 (3,0–20,0) і 4,0 (2,0–15,0) пг/мл, Р=0,28 (r=0,27; Р=0,038; n=61) при нормі 0,4 (0,1–0,7) пг/мл.

Таким чином, враховуючи достовірний зворотний зв'язок рівня ДК крові з апоптозом лімфоцитів за CD95, прямий достовірний зв'язок індексу перекисної модифікації ліпопротеїнів з активністю Т-лімфоцитів за СD154 та ІЛ-2 сироватки крові, перекисного окиснення апоВ з активністю Т-лімфоцитів за sCD40L, рівня СОД крові з активністю Т-лімфоцитів за СD154, можна зробити висновок про активацію Т-клітинної імунної відповіді за наявності оксидантного стресу.

Також було проаналізовано, наскільки наявність гуморальної імунної відповіді пов'язана з порушенням ліпідного обміну та перекисним окисненням ліпідів і білків.

Незважаючи на слабку, але достовірну кореляцію В-лімфоцитів з ТГ крові (r=0,18; Р=0,014; n=181) та ХС ЛПДНЩ (r=0,16; Р=0,039; n=170), у хворих з високим та нормальним рівнем ТГ вміст В-лімфоцитів становив відповідно 10 (7–13) і 10 (7–13) % (Р=0,50), а у хворих з високим та нормальним рівнем ХС ЛПДНЩ – 10 (7–13) і 10 (7–13) % (Р=0,61) при нормі 10 (8–13) %. Рівень IgG у пацієнтів з високим та нормальним вмістом ТГ у крові дорівнював 12,0 (10,8–12,4) і 10,4 (8,9–11,6) г/л, Р=0,012 (r=0,34; Р=0,030; n=41), а при високому та нормальному рівні ХС ЛПДНЩ – 12,0 (10,8–12,4) і 10,4 (9,0–11,6) г/л, Р=0,015 (r=0,31; Р=0,045; n=41) при нормі 10,0 (8,9–11,1) г/л. Рівень IgМ у пацієнтів з високим та нормальним вмістом ТГ в крові становив 1,6 (1,1–1,9) і 1,0 (0,8–1,4) г/л, Р=0,027 (R=0,29; Р=0,06; n=41), а при високому та нормальному рівні ХС ЛПДНЩ – 1,4 (1,1–1,9) і 1,0 (0,8–1,5) г/л, Р=0,050 (r=0,33; Р=0,038; n=41) при нормі 1,1 (1,0–1,4) г/л. Рівень ХІК у пацієнтів з високим та нормальним вмістом загального ХС в крові становив 25 (21–34) і 19 (15–23) мг/мл, Р=0,011 (r=0,50; Р=0,001; n=40), у пацієнтів з високим та нормальним вмістом ХС ЛПНЩ – 25 (21–34) і 19 (15–23) мг/мл, Р=0,008 (r=0,50; Р=0,001; n=39), у пацієнтів з високим та нормальним значенням коефіцієнта атерогенності – 21 (18–26) і 20 (15–24) мг/мл, Р=0,12 (r=0,39; Р=0,014; n=39) при нормі 14 (11–16) мг/мл. Слабкий, але достовірний зв'язок було виявлено між загальним рівнем ЦІК та коефіцієнтом атерогенності (r=0,17; Р=0,035; n=155). Але у хворих на ІХС з високим та нормальним значенням коефіцієнта атерогенності рівень ЦІК був однаковий – відповідно 83 (60–105) і 70 (47–90) од. опт. щіл. (Р=0,09) при нормі 75 (55–95) од. опт. щіл. Незважаючи на слабку, але достовірну кореляцію антитіл до окиснених ЛПНЩ з ХС ЛПВЩ крові (r=0,20; Р=0,040; n=111), у хворих з низьким та нормальним рівнем ХС ЛПВЩ не виявлено достовірної різниці щодо вмісту антитіл до окиснених ЛПНЩ, який становив відповідно 226 (148–475) і 382 (154–618) МОд/мл (Р=0,36) при нормі 143 (130–171) МОд/мл. Також, незважаючи на слабку, але достовірну кореляцію вмісту окиснених ЛПНЩ у складі ЦІК з ХС ЛПВЩ крові (r=0,37; Р=0,019; n=39), у хворих з низьким та нормальним рівнем ХС ЛПВЩ вміст окиснених ЛПНЩ у складі ЦІК становив відповідно 31 (12–66) і 64 (22–120) ум. од. (Р=0,14). Рівень ІЛ-10 – фактора стимуляції гуморальної імунної відповіді – у сироватці крові хворих з низьким та нормальним рівнем ХС ЛПВЩ становив відповідно 9 (1–10) і 1 (1–9) пг/мл, Р=0,23 (r=-0,46; Р=0,025; n=24), у хворих з високим та нормальним рівнем ХС ЛПНЩ – 1 (1–9) і 9 (1–10) пг/мл, Р=0,26 (r=-0,46; Р=0,023; n=24), у хворих з високим та нормальним рівнем ХС ЛПДНЩ – 8,0 (0,6–10,0) і 0,6 (0,5–1,2) пг/мл, Р=0,07 (r=0,58; Р=0,001; n=28) при нормі 3,5 (3,3–3,7) пг/мл.

Таким чином, виявлено зв'язок гуморальної імунної відповіді з порушенням ліпідного спектра крові у хворих на ІХС зі стабільною стенокардією – рівень в крові IgG та IgM прямо залежить від вмісту ТГ та ХС ЛПДНЩ, а рівень ХІК – від вмісту в крові загального ХС та ХС ЛПНЩ.

При аналізі зв'язку факторів гуморальної імунної відповіді з перекисним окисненням ліпідів та білків було показано, що фактор стимуляції гуморальної імунної відповіді протизапальний ІЛ-10 в мононуклеарних клітинах у хворих з високим та нормальним ІПМЛП становив 762 (74–1084) і 115 (18–371) пг/мл, Р=0,003 (r=0,29; Р=0,003; n=100) при нормі 116 (24–156) пг/мл, у хворих з високим та нормальним рівнем перекисного окиснення апоВ – 334 (59–890) і 58 (12–342) пг/мл, Р=0,002 (r=0,29; Р=0,003; n=107). Рівень у крові ЦІК у хворих на ІХС з високим та нормальним ІПМЛП становив відповідно 83 (70–110) і 60 (39–90) од. опт. щіл., Р=0,0001 (r=0,31; Р=0,001; n=156), а у хворих з високим та нормальним рівнем перекисного окиснення апоВ – 83 (60–110) і 70 (47–90) од. опт. щіл., Р=0,016 (r=0,21; Р=0,008; n=163) при нормі 75 (55–95) од. опт. щіл. Спостерігали помірну пряму кореляцію між рівнем холестеринвмісних імунних комплексів крові та рівнем ВРОБ (r=0,34; Р=0,030; n=40), хоча у хворих з високим та нормальним рівнем ВРОБ відзначали лише тенденцію до збільшення рівня ХІК – відповідно 21 (15–26) і 18 (15–20) мг/мл (Р=0,11). Виявлено помірну пряму кореляцію між рівнем антитіл крові до аорти пошкодженої та рівнем ВРОБ (r=0,26; Р=0,031; n=67). Проте у хворих з високим та нормальним рівнями ВРОБ спостерігали тенденцію до збільшення рівня антитіл – відповідно 10 (10–20) і 10 (0–10) ум. од. (Р=0,08). Спостерігали помірну пряму кореляцію між рівнем IgG крові та рівнем ВРОБ (R=0,32; Р=0,041; n=41), хоча у хворих з високим та нормальним рівнями ВРОБ рівень IgG мав тенденцію до збільшення – відповідно 11 (10–12) і 10 (8–12) мг/мл (Р=0,08). Виявлено помірну пряму кореляцію між рівнем у крові маркера активації В-лімфоцитів CD40 та вмістом ДК крові (r=0,25; Р=0,010; n=102). Проте у хворих з високим та нормальним рівнем ДК вміст CD40 мав лише тенденцію до збільшення – відповідно 9 (7–12) і 8 (6–10) % (Р=0,07). У хворих з високим та нормальним рівнем ВРОБ вміст антитіл крові до міокарда пошкодженого становив 10 (10–20) і 10 (0–10) ум. од., Р=0,007 (r=0,33; Р=0,007; n=67). У пацієнтів з високим та нормальним ІПМЛП рівень антитіл в крові до окиснених ЛП становив 421 (145–813) і 234 (152–466) МОд/мл, Р=0,049 (r=0,26; Р=0,005; n=115) при нормі 143 (130–171) МОд/мл.

Таким чином, з огляду на зв'язок показників перекисного окиснення ліпідів та білків з рівнем антитіл до окиснених ЛП, аорти та міокарда, рівнем ЦІК та ХІК, з активністю В-лімфоцитів за рівнем CD40, з фактором активації гуморального імунітету ІЛ-10 можна зробити висновок, що у хворих на ІХС зі стабільною стенокардією активність гуморальної ланки імунної відповіді прямо пов'язана з рівнем перекисного окиснення ліпідів та білків.

Висновки

Рівень первинних та вторинних продуктів перекисного окиснення ліпідів – дієнових кон'югат та малонового діальдегіду – з одночасним низьким рівнем ферменту антиоксидантної системи захисту каталази (оксидантний стрес) не пов'язаний з показниками ліпідного спектра крові хворих на ішемічну хворобу серця.

Активність Т-клітинної та гуморальної складових імунного запалення пов'язана з перекисним окисненням ліпідів та білків і слабко асоціюється з порушенням ліпідного обміну у хворих на ішемічну хворобу серця зі стабільною стенокардією.

Література

1.Аничков Н.Н. Новые данные по вопросу о патологии и этиологии атеросклероза (артериосклероза) // Рус. врач. – 1915. – № 8; 9. – С. 184-196; 207-211.

2.Дубинина Е.Е., Бурмистров С.О., Ходов Д.А., Порогов И.Г. Окислительная модификация белков сыворотки крови человека, метод ее определения // Вопросы мед. химии. – 1995. – Т. 41. – С. 24-26.

3.Иммунологические методы / Под ред. Г. Фримеля. – М.: Медицина, 1987. – С. 249-302.

4.Климов А.Н. Иммунобиохимические механизмы развития атеросклероза // Вестн. АМН СССР. – 1974. – № 2. – С. 29-36.

5.Климов А.Н. Клеточно-молекулярные механизмы атерогенеза. Тез. докл. IX сессии общего собрания АМН СССР "Актуальные проблемы современной ангиологии". – Л., 1990. – С. 14-16.

6.Мазуров В.И., Вебер В.В., Столов С.В., Зарайский М.И. Иммунная взаимосвязь при различных вариантах ИБС // Вестн. РАМН. – 2005. – № 7. – С. 9-14.

7.Определение активности каталазы в крови // Методы исследований в профпатологии / Под ред. О.Г. Архиповой. – М.: Медицина, 1988. – С. 156-157.

8.Спосіб діагностики прогресуючого атеросклерозу / І.Н. Євстратова, Л.С. Мхітарян, Н.М. Орлова та ін. – Патент № 25673 А, Україна, МПК: ОШ 33/48 (Україна). – Заявлено 25.06.1998; опубліковано 15.12.2000 // Бюл. № 7-11.

9.Стальная И.Д., Гаришвили Т.Г Метод определения малонового диальдегида с помощью тиобарбитуровой кислоты // Современные методы в биохимии / Под ред. В.Н. Ореховича. – М.: Медицина, 1977. – С. 66.

10.Стальная И.Д. Метод определения диеновой конъюгации ненасыщенных высших жирных кислот // Современные методы в биохимии / Под ред. В.Н. Ореховича. – М.: Медицина, 1977. – С. 64-65.

11.Cannon C.P., Braunwald E., McCabe C. H. et al. Pravastatin or atorvastatin evaluation and infection therapy – thrombolysis in myocardial infarction 22 investigators. Intensive versus moderate lipid lowering with statins after acute coronary syndromes // New Engl. J. Med. – 2004. – Vol. 350. – P. 1495-1504.

12.Digeon M., Caser M., Riza J. Detection of immune complexes in human sera by simplified assays with polyethylene glycol // Immunol. Methods. – 1977. – Vol. 226. – P. 497-509.

13.Misra H., Fridovich I. Metod of determination superoxiddismutase activity in human erythrocytes // J. Biol. Chem. – 1972. – Vol. 244. – P. 6049-6055.

14.Nissen S.E., Tuzcu E.M., Schoenhagen P. et al. Effects of intensive compared with moderate lipid-lowering therapy on progression of coronary atherosclerosis: a randomized controlled trial // JAMA. – 2004. – Vol. 291 (9). – P. 1071-1080.

15.Norata G.D., Tonti L., Roma P., Catapano A.L. Apoptosis and proliferation of endothelial cells in early atherosclerotic lesions: possible role of oxidised LDL // Nutr. Metab. Cardiovasc. Dis. – 2002. – Vol. 12. – P. 297-305.

16.Ross R. Atherosclerosis: an inflammatory disease // New Engl. J. Med. – 1999. – Vol. 1340. – P. 115-126.

17.Ross R. The pathogenesis of atherosclerosis: a perspective for the 1990s // Nature. – 1993. – Vol. 362. – P. 801-809.

18.Virchow R. Phlogose und Thrombose in Gefassystem //Gesammelte Abhandlungen zur Wissenschaftlichen Medizin /Ed. R. Virchow. – Berlin: Meidinger Sohn und Co, 1856.

19.Willerson J.T., Ridker P.M. Inflammation as a cardiovascular risk factor // Circulation. – 2004. – Vol. 109. – Part II-2. – P. 10-11.

О.М. Ломаковський.

Національний науковий центр "Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска" АМН України, м. Київ.




Наиболее просматриваемые статьи: