Характеристика змін плазмового вмісту ангіотензину II, alpha-передсердного натрійуретичного гормону, адгезивних молекул і активності ангіотензинперетворюючого ферменту у хворих на вегетосудинну дистонію

І.І. КРИЧУН, к.м.н., доцент Кафедра нервових хвороб, психіатрії та медичної психології, Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці

Резюме

Установлено, що при гіпертонічному типі вегетосудинної дистонії плазмовий вміст ангіотензину ІІ вдвічі перевищує контрольний рівень, концентрація в крові alpha-передсердного натрійуретичного пептиду (alpha-ПНП), навпаки, знижується щодо контролю на 44 %, що супроводжується збільшенням активності ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) на 51 %. У хворих даної групи спостерігається максимально високий рівень у крові фібронектину, що поєднується із суттєвим підвищенням концентрації в плазмі крові sVCAM-1 і sЕ-селектину відповідно в 1,8 і 2,6 раза. При гіпотонічному типі відмічається максимальне підвищення плазмового рівня alpha-ПНП, який майже втричі перевищує контрольні показники, тоді як вміст у плазмі крові ангіотензину ІІ і активність АПФ знижуються щодо контролю відповідно в 1,9 і 1,4 раза. Вміст у крові фібронектину, sVCAM 1 і sЕ-селектину майже не змінюється і відповідає такому у практично здорових осіб. Змішаний тип вегетосудинної дистонії характеризується максимально високою активністю АПФ, що супроводжується зростанням вмісту в плазмі крові ангіотензину ІІ на 45 % та підвищенням плазмового рівня alpha-ПНП в 1,6 раза. На тлі збільшення рівня у крові фібронектину на 43 % відмічаються максимально високі плазмові концентрації sVCAM-1 (майже у 4 рази вищі за контроль) і sЕ-селектину (утричі більші за контрольні показники).

Ключевые слова

вегетосудинна дистонія, ангіотензин ІІ, ангіотензинперетворюючий фермент, alpha-передсердний натрійуретичний пептид, адгезивні молекули

Численні дослідження останнього десятиріччя свідчать, що в патогенезі розладів артеріального тиску в людини важливу роль відіграє ендотеліальна дисфункція, сутність якої полягає в генетично детермінованому або набутому порушенні динамічної рівноваги між функціонально антагоністичними вазоактивними чинниками ендо-, пара- та автокринної дії [1, 2, 8–11]. Установлено, що генетичні дефекти на рівні ендотеліальної клітини реалізуються в порушення балансу аргіназного і NO-синтазного шляхів метаболізму L-аргініну [13, 14] або функціональної взаємодії між ендотеліальним фактором релаксації та ендотеліном-1 [3], а також функціонально антагоністичних ейкозаноїдів [9]. Важливо, що спадкові або набуті біохімічні порушення поєднуються з ушкодженням ендотелію, про що свідчать накопичення в крові хворих ендоте ліальних тілець та біохімічні ознаки денудації резистивних судин [10, 11]. Якщо значення гормональних систем і ендотеліальної дисфункції у патогенезі гіпертонічної хвороби знаходиться в центрі уваги дослідників, то подібні дослідження при вегетосудинній дистонії тільки розпочинаються.

Мета роботи - з'ясувати зміни вмісту в плазмі крові ангіотензину ІІ, α-передсердного натрійуретичного пептиду, адгезивних молекул і активності ангіотензинперетворюючого ферменту при різних типах вегетосудинної дистонії (ВСД).

Матеріали і методи

Обстежено 48 хворих на вегетосудинну дистонію (чоловіків - 17, жінок - 31) віком від 14 до 30 років (у середньому 22,8 рока). Пацієнти були розподілені на три групи. 1-шу групу склали 18 хворих на гіпертонічний тип вегетосудинної дистонії (чоловіків - 11, жінок - 7, середній вік - 22 роки), 2-гу групу - 12 пацієнтів з гіпотонічним типом (чоловіків - 1, жінок - 11, середній вік - 26,2 року), 3-тю - 18 осіб зі змішаним типом (чоловіків - 5, жінок - 13, середній вік - 24,5 року) захворювання.

Обстеження хворих включало: ретельне клінічне соматичне та неврологічне обстеження з детальним вивченням вегетативного тонусу, вегетативної реактивності та вегетативного забезпечення діяльності в поєднанні з комплексом параклінічних інструментальних методів дослідження (екстра- та інтракраніальна доплерографія, яку проводили на апараті "Сономед-330" за стандартними методиками з використанням тестів на виявлення судинної реактивності та гемодинамічного резерву судин головного мозку; ЕКГ, ЕхоЕГ, ЕЕГ, дослідження очного дна та інші). У хворих на ВСД гіпертонічного типу проводили УЗД нирок, проби сечі.

Групу контролю склали 15 практично здорових осіб відповідного віку. Кров з ліктьової вени збирали вранці натще. Екстракцію ангіотензину ІІ і α-передсердного натрійуретичного пептиду (α-ПНП) проводили відповідно етиловим спиртом і ацетонітрилом на мікроколонках Amprep С2 і С4 ("Amersham", Великобританія). У роботі використовували набори реактивів для радіоімунного визначення ангіотензину ІІ ("Buhlmann Lab. AG", Швейцарія) і α-ПНП ("Amersham", Великобританія) з реєстрацією імпульсів на установці "Гама-12" (Росія). Вміст у крові фібронектину, розчинних форм sVCAM-1 і sЕ-селектину досліджували імуноферментним аналізом з використанням реактивів фірми "Beckman Coulter" (США). Активність ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) визначали біохімічно на спектрофотометрі "СФ-46" (Росія) за допомогою реактивів ("Buhlmann Lab. AG", Швейцарія).

Статистичну обробку отриманих результатів виконували за програмою "BioStat" з визначенням t-критерію Стьюдента.

Результати та їх обговорення

Результати дослідження свідчать, що у хворих на вегетосудинну дистонію за гіпертонічним типом концентрація в плазмі крові ангіотензину ІІ вдвічі перевищувала таку у практично здорових осіб, рівень у плазмі крові α-передсердного натрійуретичного пептиду, навпаки, виявлявся на 44,3 % меншим за контроль, а активність АПФ була на 51,2 % більшою за контрольні показники. Зовсім інші зміни досліджуваних параметрів спостерігались у хворих на вегетосудинну дистонію за гіпотонічним типом: рівень у крові ангіотензину ІІ і активність АПФ були меншими за контрольні величини відповідно в 1,9 раза і на 36,1 %, тоді як плазмовий вміст α-ПНП у 2,7 раза перевищував такий у практично здорових осіб. У пацієнтів зі змішаним типом вегетосудинної дистонії відмічалось підвищення концентрації в плазмі крові ангіотензину ІІ на 44,5 %, що супроводжувалось збільшенням як вмісту в крові α-ПНП, так і активності АПФ на 60,9 і 84,8 % відповідно.

За даними порівняльного аналізу, максимальний рівень у крові α-ПНП спостерігався у хворих на вегетосудинну дистонію за гіпотонічним типом, що у 2,7 раза перевищував відповідний показник у пацієнтів з гіпертонічним типом захворювання.

Водночас плазмова концентрація ангіотензину ІІ була в 3,9 раза меншою, а активність АПФ - у 2,4 раза нижчою при гіпотонічному типі вегетосудинної дистонії. У хворих на вегетосудинну дистонію за змішаним типом активність АПФ була максимально високою - на 22,2 % більшою за таку в пацієнтів з гіпертонічним типом і в 2,9 раза вищою, ніж у хворих з гіпотонічним типом вегетосудинної дистонії. Вміст у крові ангіотензину ІІ при змішаному типі захворювання виявлявся на 28,6 % меншим, аніж при гіпертонічному типі вегетосудинної дистонії, проте був у 2,8 раза більшим за такий у хворих на вегетосудинну дистонію за гіпотонічним типом. Концентрація в плазмі крові α-ПНП у пацієнтів зі змішаним типом вегетосудинної дистонії у 2,9 раза перевищувала відповідний показник при гіпертонічному типі, проте була на 40,3 % меншою, ніж у хворих з гіпотонічним типом вегетосудинної дистонії.

Отже, при гіпертонічному типі вегетосудинної дистонії плазмовий вміст ангіотензину ІІ вдвічі перевищує контрольний рівень, концентрація в крові α-ПНП, навпаки, знижується щодо контролю на 44 %, що супроводжується збільшенням активності АПФ на 51 %. При гіпотонічному типі відмічається максимальне підвищення плазмового рівня α-ПНП, що майже втричі перевищує контрольні показники, тоді як вміст у плазмі крові ангіотензину ІІ і активність АПФ знижуються щодо контролю відповідно в 1,9 і 1,4 раза. Змішаний тип вегетосудинної дистонії характеризується максимально високою активністю АПФ, що супроводжується зростанням вмісту в плазмі крові ангіотензину ІІ на 45 % та підвищенням плазмового рівня α-ПНП в 1,6 раза.

У пацієнтів з гіпертонічним типом вегетосудинної дистонії концентрація в плазмі крові фібронектину була на 70,2 % більшою, ніж у контролі, рівень у крові sVCAM-1 перевищував контрольні показники на 83,4 %, а плазмовий вміст sЕ-селектину був у 2,6 раза вищим за такий у практично здорових осіб. У хворих на вегетосудинну дистонію за гіпотонічним типом концентрації в плазмі крові фібронектину, sVCAM-1 і sЕ-селектину відповідали контрольним величинам. Змішаний тип вегетосудинної дистонії характеризувався збільшенням вмісту в крові фібронектину на 42,7 % і значним зростанням плазмових концентрацій sVCAM-1 і sЕ-селектину, що перевищували контрольні показники відповідно у 3,7 і 3,0 раза.

Порівняльний аналіз показав, що у хворих на вегетосудинну дистонію за гіпотонічним типом вміст у крові адгезивних молекул був суттєво меншим, аніж у пацієнтів з гіпертонічним типом захворювання: фібронектину - на 45,6 %, sVCAM-1 - на 36,2 %, sЕ-селектину - у 2,1 раза. У хворих на вегетосудинну дистонію за змішаним типом концентрація в плазмі крові фібронектину виявилась на 16,1 % меншою, а рівень у крові sVCAM-1 - вдвічі більшим, аніж при гіпертонічному типі вегетосудинної дистонії. Водночас плазмовий вміст sЕ-селектину в зазначених групах хворих був практично однаковим. Порівняно з показниками пацієнтів з гіпотонічним типом вегетосудинної дистонії при змішаному типі захворювання вміст у крові адгезивних молекул був значно вищим: фібронектину - в 1,5 раза, sVCAM-1 - у 3,1 раза, sЕ-селектину - у 3,0 раза.

Отже, максимально високий рівень у крові фібронектину спостерігається у хворих на вегетосудинну дистонію за гіпертонічним типом, що супроводжується суттєвим підвищенням концентрації в плазмі крові sVCAM-1 і sЕ-селектину відповідно в 1,8 і 2,6 раза. При гіпотонічному типі вегетосудинної дистонії вміст у крові адгезивних молекул майже не змінюється і відповідає такому у практично здорових осіб. При змішаному типі вегетосудинної дистонії на тлі збільшення рівня у крові фібронектину на 43 % відмічаються максимально високі плазмові концентрації sVCAM-1 (майже у 4 рази вищі за контроль) і sЕ-селектину (утричі більші за контрольні показники).

За сучасними уявленнями, регуляторний потенціал ренін-ангіотензинової системи реалізується через вплив ангіотензину ІІ на стінку судин резистивного типу, а також на проксимальні канальці нирок, де ангіотензин ІІ підсилює ізотонічну реабсорбцію іонів натрію і води, наповнюючи тим самим судини ємнісного типу. Модулюючий вплив на ренін-ангіотензинову систему здійснює система "α-передсердний натрійуретичний пептид - цГМФ", основними біологічними ефектами якої є вазодилатація і збільшення натрійурезу внаслідок підвищення фільтраційного завантаження нефронів і пригнічення ізотонічної реабсорбції іонів натрію і води в проксимальних канальцях нирок [4, 6].

Отже, зазначені системи є повними функціональними антагоністами. У разі дисбалансу їх взаємодії виникає регуляторний розлад, який здатний призвести або до підвищення артеріального тиску, або до гіпотонічної реакції. Результати нашого дослідження свідчать, що максимальний рівень ангіотензину ІІ спостерігається саме при гіпертонічному типі вегетосудинної дистонії, що супроводжується значним зменшенням вмісту в плазмі крові α-ПНП. Відтак у даному випадку судини зазнають потужного вазоконстрикторного впливу, що має призвести до часткової денудації судинної стінки внаслідок злущування ендотелію під дією високої напруги зсуву [12]. Отримані нами дані підтверджують це припущення. При гіпертонічному типі вегетосудинної дистонії у крові значно підвищуються концентрації таких маркерів деендотелізації, як фібронектину, sVCAM-1 і, особливо, sЕ-селектину [8–10]. Крім того, суттєво збільшується активність АПФ, що також свідчить про ендотеліальне ушкодження [2]. З іншого боку, при гіпотонічному типі, коли вміст у крові ангіотензину ІІ знижується, а концентрація α-ПНП, навпаки, значно зростає, рівень маркерів ушкодження ендотелію не перевищує контрольні величини, адже на судини резистивного типу подається регуляторний сигнал вазодилатації, що значно знижує напругу зсуву. Вочевидь, при змішаному типі вегетосудинної дистонії має місце дискретна зміна зазначених вище впливів, що на регуляторному рівні відображається одночасним підвищенням вмісту в крові ангіотензину ІІ і α-ПНП. Проте питання щодо ролі зазначених систем у патогенезі різних типів вегетосудинної дистонії потребує подальшого вивчення.

Висновки

  • При гіпертонічному типі вегетосудинної дистонії плазмовий вміст ангіотензину ІІ вдвічі перевищує контрольний рівень, концентрація в крові α-ПНП, навпаки, знижується щодо контролю на 44 %, що супроводжується збільшенням активності АПФ на 51 %. У хворих даної групи спостерігається максимально високий рівень у крові фібронектину, що поєднується із суттєвим підвищенням концентрації в плазмі крові sVCAM-1 і sЕ-селектину відповідно в 1,8 і 2,6 раза.
  • При гіпотонічному типі відмічається максимальне підвищення плазмового рівня α-ПНП, який майже втричі перевищує контрольні показники, тоді як вміст у плазмі крові ангіотензину ІІ і активність АПФ знижуються щодо контролю відповідно в 1,9 і 1,4 раза. Вміст у крові фібронектину, sVCAM-1 і sЕ-селектину практично не змінюється і відповідає такому у практично здорових осіб.
  • Змішаний тип вегетосудинної дистонії характеризується максимально високою активністю АПФ, що супроводжується зростанням вмісту в плазмі крові ангіотензину ІІ на 45 % та підвищенням плазмового рівня α-ПНП в 1,6 раза. На тлі збільшення рівня у крові фібронектину на 43 % відмічаються максимально високі плазмові концентрації sVCAM-1 (майже у 4 рази вищі за контроль) і sЕ-селектину (утричі більші за контрольні показники).

Литература
1. Базілюк О.В., Коцюруба А.В., Буханевич О.М. та ін. Вплив модуляції активності синтази оксиду азоту та аргінази на порушення судинного тонусу при артеріальній гіпертензії // Фізіол. журн. - 2002. - Т. 48, № 2. - С. 64.
2. Бова А.А., Трисветова Е.Л. Роль вазоактивных эндотелиальных факторов в развитии артериальной гипертензии // Кардиология. - 2001. - № 7. - С. 57-58.
3. Гомазков О.А. Эндотелин в кардиологии: молекулярные, физиологические и патологические эффекты // Кардиология. - 2001. - № 2. - С. 50-58.
4. Гормоны и почки / Под. ред. П.А. Филлипс, С.И. Джонсон: Пер. с англ. - М.: Наука, 2000. - 98 с.
5. Куроедов А.Ю., Николаева А.А. Состояние сосудистой реактивности, системы перекисного окисления липидов, экскреции продуктов распада окиси азота у больных с артериальной гипертензией до и после терапии эналаприлом // Кардиология. - 2001. - № 5. - С. 30-34.
6. Кухарчук О.Л. Патогенетична роль та методи корекції інтегративних порушень гормонально-месенджерних систем регуляції гомеостазу натрію при патології нирок: Автореф. дис...д-ра мед. наук / Одеський мед. ін-т. - Одеса, 1996. - 37 с.
7. Лямина Н.П., Сенчихин В.Н., Покидышев Д.А., Манухина Е.Б. Нарушение продукции оксида азота у мужчин молодого возраста с артериальной гипертензией и немедикаментозный метод ее коррекции // Кардиология. - 2001. - № 9. - С. 17-21.
8. Маханова Н.А., Антонов А.Р., Маркель А.Л., Якобсон Г.С. Онтогенетическая динамика артериального давления и характеристик ЭКГ у крыс линии НИСАГ с наследственной артериальной гипертензией // Бюл. эксперим. биол. и мед. - 1997. - Т. 123, № 6. - С. 709-713.
9. Мойбенко О.О., Сагач В.Ф., Шаповал Л.М. та ін. Роль ендотелію та біологічно активних речовин ендотеліального походження в регуляції кровообігу і діяльності серця // Фізіол. журн. - 1997. - Т. 43, № 1–2. - С. 3-18.
10. Поливода С.Н., Черепок А.А., Писанко Ю.Н. Эндотелийпротективные эффекты эналаприла у больных гипертонической болезнью // Врачебное дело. - 2001. - № 2. - С. 136-137.
11. Поливода С.Н., Черепок А.А., Сычев Р.А., Трофименко В.В. Изменение эластических свойств артериальных сосудов у больных гипертонической болезнью // Врачебное дело. - 2001. - № 1. - С. 139.
12. Постнов А.Ю., Писаренко О.И., Студнева И.М., Постнов Ю.В. Спонтанная, почечная и тиреоидная гипертензия крыс: общие черты в нарушениях энергетического метаболизма тканей // Кардиология. - 2001. - № 5. - С. 50-55.
13. Сагач В.Ф., Базілюк О.В., Коцюруба А.В., Буханевич О.М. Порушення ендотелійзалежних судинних реакцій, аргіназного та NO-синтазного шляхів обміну L-аргініну при артеріальній гіпертензії // Фізіол. журн. - 2000. - Т. 46, № 3. - С. 3-13.
14. Сагач В.Ф., Коцюруба А.В., Базілюк О.В. та ін. Інгібітори аргіназного шляху метаболізму L-аргініну як новий клас антигіпертензивних сполук: дія карбаміду на окисний метаболізм ліпідів і судинний тонус при артеріальній гіпертензії // Фізіол. журн. - 2001. - Т. 47, № 5. - С. 3-11.




Наиболее просматриваемые статьи: