Гломерулонефрит. Причини. Симптоми. Діагностика. Лікування (продовження...)

Діагностика. Захворювання часто спостерігається у молодих людей, особливо у чоловіків. Має значення фактор переохолодження. Підозра на гострий ГН повинна виникнути при появі трьох ознак (зміни в сечі, набряки, АГ чи наявність окремих компонентів), що притаманні для гострого ГН, особливо після стрептококової інфекції, або інших впливів (вакцинація тощо), які здатні спричинювати зміни в нирках.

Диференціальну діагностику проводять з хронічним ГН, пієлонефритом, амілоїдозом, нефропатією вагітності. Лікувальні заходи. Всі без винятку хворі на гострий ГН повинні підлягати лікуванню у стаціонарі. Їм рекомендується дотримуватися суворого постільного режиму. Тривалість його залежить від індивідуальних строків позитивної динаміки хвороби. Це - нормалізація самопочуття, збільшення діурезу, значне і стійке зниження АТ, покращання показників дослідження сечі . Важливу роль відіграє дієтичний режим, який забезпечується дієтою № 7. У дієті передбачаються страви з обмеженим використанням кухонної солі, молочнорослинні продукти. Різко обмежується споживання тваринного білка. У подальшому допускається вживати відварне м’ясо, сир тощо. Розрахунок кількості білка - 1 г/кг маси тіла на добу. Об’єми прийнятої та виділеної рідини повинні відповідати один одному. Вживати сіль дозволяється у невеликій кількості (3-4 г/добу). Надається перевага лікувальним варіантам солі - «профілактична», «лікувальнопрофілактична». Для поліпшення мікроциркуляції у нирках доцільно застосовувати антиагреганти (курантил, трентал, тиклід, аспірин). З метою ліквідації набрякового синдрому рекомендується приймати сечогінні засоби. Надається перевага таким препаратам як фуросемід, вплив яких на структуру і функцію клубочкового апарату нефрону є міні мально негативними. При довготривалому перебігу гострого ГН (стійка АГ, нефротичний синдром) за доцільне призначати гіпотензивні засоби (ренітек, еналаприл, козаар тощо), глюкокортикостероїди (преднізолон та ін.), цитостатики (циклофосфамід та ін.).

Прогноз у цілому сприятливий. Здебільшого хворі повністю одужують. Винятком є довготривалий варіант перебігу гострого ГН, при якому можливість хронізації запального процесу в нирках дуже висока.

Гломерулонефрит хронічний

Гломерулонефрит хронічний являє собою імунозапальне ураження нирок. Це найбільш частий тип ГН. Виділяють вторинний ГН, який є результатом гострого ГН і спостерігається нечасто (до 20 % випадків). У переважної маси пацієнтів хвороба виникає непомітно, повільно, але неухильно прогресує, трактується як первинне хронічне ураження нирок.

Етіологія відома тільки у 10 % хворих. Дуже важливу роль відіграють інфекції. Актуальний вплив вірусів гепатиту В, кору, краснухи, простого герпесу тощо. Мають значення паразитарні захворювання, наприклад малярія, опісторхоз. Роль бактеріальної інфекції в цілому невелика. Зокрема, хронізація гострого післястрептококового ГН відбувається без персистування стрептокока. Однак доведено можливість виникнення хронічного ГН при інфекційному ендокардиті, спричиненому зеленіючим стрептококом.

Ендогенні антигени можуть бути причиною ураження нирок. Відомі випадки розвитку хронічного ГН і паранеопластичного генезу у хворих на рак легенів, нирок тощо.

Серед інших етіологічних факторів, сприяючих виникненню ГН, є ятрогенні причини: лікарські препарати, які містять у собі золото, літій, Дпеніциламін, сироватки, вакцини тощо. Негативну роль відіграє зловживання алкоголем.

Патогенез. В основі виникнення захворювання - імунокомплексний процес (імунна реакція III типу). Відбувається відкладання під базальною мембраною патогенних (нерозчинних) імунних комплексів, які складаються з антигену, антитіла до нього та комплементу. Це є пусковим моментом для виникнення і розвитку каскаду запальних реакцій.

Морфологічна картина при хронічному ГН не є однорідною, тому прийнято розрізняти її варіанти. Згідно з найбільш поширеною у СНД класифікацією В. В. Сєрова виділяють три головних морфологічних типи змін у нирках:

1) мезангіопроліферативний ГН (МПГН);

2) мезангіокапілярний ГН (МКГН);

3) склерозуючий (фібропластичний) ГН.

МПГН - збірне поняття, яке містить у собі підтипи. Кожен із них за своєю суттю є самостійним варіантом хронічного ГН, вирізняється прогнозом, потребує спеціальних лікувальних підходів. У цілому, це найбільш сприятлива морфологічна форма даного захворювання. МКГН характеризується більш тяжким прогнозом. Склерозуючий ГН свідчить про неповоротність морфологічних процесів у нирках і безперспективність консервативної терапії. Важливо, що при різних морфологічних типах клінічні прояви можуть бути однаковими. Отже, більш точний діагноз хронічного ГН, більш чітке визначення прогнозу можливі тільки при зіставленні клінічної картини з особливостями морфологічних змін у нирках.






Наиболее просматриваемые статьи: