Гломерулонефрит. Причини. Симптоми. Діагностика. Лікування (продовження...)

В перебігу захворювання розрізняють два періоди: компенсація функції нирок і початок хронічної ниркової недостатності . На першому етапі клінічні прояви є звичайними для будьякого морфологічного типу ГН. Принципових відмінностей між ними немає. Хронічний ГН може мати такі варіанти перебігу:

1) латентний (ізольований сечовий синдром) - наявні тільки зміни в сечі;

2) гіпертонічний - характерне підвищення АТ у межах «м’якої» АГ, у більшості хворих - помірний прояв сечового синдрому;

3) нефротичний - типові класичні ознаки нефротичного синдрому (набряки, виразна та стійка протеїнурія; порушення білкового обміну у вигляді гіпоальбумінемії та диспротеїнемії, дисліпідемії тощо), тенденція до прогресування, нефротичних кризів, зниження резистентності до інфекції;

4) змішаний - поєднання нефротичного синдрому і гіпертензивного синдрому (високий АТ), типово і неухильно прогресуючий перебіг.

Для хронічного ГН закономірні загострення (погіршання загального стану, підвищення АТ, збільшення протеїнурії та гематурії, посилення порушень білкового і ліпідного обмінів речовин). Їх кількість і тривалість перебігу негативно впливають на функціональний стан нирок. У зв’язку з цим визначають тривалість етапу компенсації захворювання. Важливим досягненням сучасної нефрології є виявлення неімунних факторів, стимулюючих запальний процес у нирках. До них належать АГ, порушення мікроциркуляції, які посилюються за наявності великого вмісту білка у дієті, підвищення тиску в капілярах клубочків, а також дисліпідемії. Таким чином, імунні та неімунні фактори запалення визначають активність патологічного процесу в нирках при ГН, зокрема при його хронічному варіанті перебігу.

Діагноз передбачає виршення низки завдань. Перше з них верифікація хронічного ГН. Критеріями можуть бути: пацієнти переважно чоловічої статі, тривалість захворювання понад один рік, зниження функціонального ниркового резерву, тенденція до анемізації. Важливо визначити точний діагноз. Це можна зробити завдяки ретельному анамнезу і порівнюванню результатів клінічного обстеження та вивчення гістологічної картини біоптатів, отриманих за допомогою прижиттєвої біопсії нирок, обов’язковому виключенню наявності синдромоподібних захворювань. Передусім це стосується гіпертонічної хвороби з наявністю нефросклерозу (кількість таких хворих збільшується), різних варіантів амілоїдозу, пієлонефриту. Особливого значення набувають паранеопластичні ГН, на які може вказувати раптовий, швидкий розвиток нефротичного синдрому в літніх людей. Хворим із пухлинним процесом у першу чергу потрібне радикальне втручання на пухлинному процесі.

Лікування передбачає вплив на імунні та неімунні фактори прогресування хвороби. Усім хворим рекомендується дотримуватися постільного режиму протягом усього періоду загострення, а також дієти (обмеження білків, солі тощо). Із лікарських препаратів, які мають патогенетичну дію, використовують такі засоби для пригнічення імунної активності - препарати, які мають імунодепресивні й протизапальні властивості. Головне показання до їх призначення - нефротичний синдром або тенденція до його формування. За наявності хвороби, яка триває близько двох років, лікування розпочинають глюкокортикостероїдами. Призначають преднізолон (іноді дозою до 2 мг/кг/добу), який слід приймати ранком через день, протягом 2 міс. У разі необхідності курс лікування повторюють. У випадках недостатньої ефективності чи поганої переносимості ліків використовують цитостатичні засоби, в основному циклофосфамід дозою 2 мг/кг/добу, який забезпечує надійний терапевтичний ефект, особливо при додатковому вживанні невеликих доз (1-5 мг/добу) преднізолону. При резистентності здійснюють пульстерапію циклофосфамідом (0,5-2,0 г/м2 поверхні тіла в/в з інтервалом 5-6 тиж), що більшою мірою сприяє підвищенню ефекту лікування, зменшує кількість ускладнень. Сьогодні найбільш активним препаратом у терапії нефротичного синдрому при ГН є неорал (циклоспорин), який використовують як монотерапію дозою 4 мг/кг/добу всередину тривало (3-5 років) або періодично вживають у сполученні з преднізолоном. Застосування зазначених препаратів потребує ретельного нагляду за станом здоров’я хворих. Мета - своєчасне виявлення побічних впливів (погіршання гемопоезу) й оцінка переносимості препаратів у цілому.

Важливого значення надають корекції неімунних факторів прогресування ГН. Цьому сприяє дотримання дієти (обмеження у харчовому раціоні білка до 1,0 г/кг/добу, а також продуктів, багатих на ліпіди, кухонну сіль). Велике значення має нормалізація АТ. З існуючих гіпотензивних препаратів мають перевагу такі: інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (каптоприл, і особливо фозиноприл, периндоприл); блокатори кальцієвих каналів (ніфедипін, ізоптин). Їх патогенетична дія проявляється в гальмуванні процесів проліферації, вазодилатації на рівні гломерул, зменшенні протеїнурії, зокрема альбумінурії. Тривале (багато місяців і років) вживання названих засобів уповільнює прогресування ГН. Показанням для їх призначення є всі форми захворювання, що перебігають з підвищенням АТ і/або з протеїнурією.






Наиболее просматриваемые статьи: