Гостра променева хвороба. Причини. Симптоми. Діагностика. Лікування

Іонізуюча радіація супроводжує життя на Землі постійно, однак її вплив настільки малий, що не може спричинити помітних порушень в організмі . Гостра променева хвороба (ГПХ) являє собою миттєве ураження всіх органів і систем і, передусім, спадкових структур клітин, що діляться, також здебільш кровотворних клітин червоного кісткового мозку, лімфатичних вузлів, епітелію шлунковокишкового тракту, шкіри, клітин печінки та інших органів.

Променеве пошкодження біологічних структур має суворо кількісний характер, бо малі дози спричинюють незначні зміни, а більші можуть виявитися згубними. Істотну роль відіграє тривалість радіаційної дії: така ж сама доза випромінювання, поглинена клітиною, призводить до більших уражень біологічних структур за менш короткий термін опромінювання. Більші дози випромінювання, які поглинаються протягом тривалого часу, спричинюють істотно менші ураження, ніж такі ж дози, поглинені за короткий час.

Ступінь вираженості найближчих і віддалених наслідків ГПХ залежить від одержаної дози опромінення. Виділяють 4 форми ГПХ залежно від дози опромінення: до 10 Гр - кістковомозкова форма; від 10 до 20 Гр - кишкова форма; 20-80 Гр токсемічна; більше 80 Гр - церебральна, при якій спостерігається майже 100%на летальність. У свою чергу кістковомозкова форма ГПХ має 4 ступені тяжкості перебігу.

Клінічна картина. У системі СІ прийнято за одиницю дози поглинання 1 грей - 1 Гр. У момент опромінення потерпілий нічого не відчуває, але безпосередньо після цього або через декілька годин у нього виникає так звана первинна реакція у вигляді нудоти, блювання, головного болю, слабості , запаморочення, збудження, інколи пригніченого стану, сонливості. При опроміненні дозами, меншими за 1,0-1,5 Гр, ці явища можуть бути відсутні, за наявності більш високих доз ступінь вираженості первинної реакції тим більший, чим вищою є доза опромінення. У випадках опромінення, джерелом якого є радіоактивна хмара, блювання може бути багаторазовим, стійким, навіть якщо доза не перевищує 2 Гр. У потерпілих виникають металевий присмак у роті, явища риніту, фарингіту, кон’юнктивіту. Якщо доза понад за 2-3 Гр, можуть виникнути скороминуча гіперемія шкіри і слизових оболонок, набряк слизових оболонок щік та язика. При опроміненні дозою понад 6 Гр можуть розвинутися менінгеальний синдром, вогнищеві неврологічні симптоми. У периферичній крові спостерігаються нейтрофільний лейкоцитоз, зрушення лейкоцитарної формули ліворуч, ретикулоцитоз, відносна й абсолютна лімфопенії. Якщо доза понад 4 Гр, виникають гіперглікемія, гіпербілірубінемія, підвищується кількість залишкового азоту, знижується рівень хлоридів. Тривалість первинної реакції коливається у межах від декількох годин до 2-3 діб. Поступово прояви первинних реакцій зменшуються або зникають, і настає період відносного клінічного благополуччя, або прихований період. Самопочуття хворих поліпшується: припиняються нудота та блювання, зменшується головний біль. Об’єктивно зберігаються ознаки астенізації, лабільність пульсу зі схильністю до тахікардії, тенденція до гіпотонії, порушення сну. У периферичній крові зниження кількості лейкоцитів за рахунок нейтрофілів, зменшення кількості ретикулоцитів. Зберігається лімфопенія, з 2-го тижня після опромінення виявляється тромбоцитопенія. Виникають якісні зміни у клітинах: гіперсегментація ядер нейтрофілів, полі морфізм ядер лімфоцитів, токсична зернистість нейтрофілів. При біохімічних дослідженнях виявляються диспротеїнемія (гіпоальбумінемія, гіперглобулінемія), СРП.

Тривалість прихованого періоду залежить від тяжкості ураження: у тяжких випадках він відсутній, у легких - триває протягом 45 тиж.

Після цього настає період розпалу гострої променевої хвороби. Стан хворого різко погіршується, особливо за наявності тяжких форм: раптово підвищується температура, частше до 40 °С, швидко зростає слабість, зникає апетит, виникають нудота, блювання, безсоння, пітливість, болі у животі, його здуття, інколи - рідкі або кашкоподібні випорожнення; у тяжких випадках - виразна діарея, інвагінація, прорив кишки з розвитком перитоніту. Хворий перебуває у пригніченому стані, у тяжких випадках - потьмарення свідомості . Відмічається анізорефлексія, знижуються сухожильні й періостальні рефлекси. Розміри серця збільшені, тони глухі, на верхівці нерідко вислуховується систолічний шум, відзначається тенденція до гіпотонії.

У периферичній крові наявні лейкопенія (до 1,0 Г/л), агранулоцитоз, абсолютна лімфоцитопенія, тромбоцитопенія (< 40 Г/л), прогресує анемія. Характерним для цього періоду ГПХ є геморагічний синдром, прояви якого різноманітні, бо залежать від тяжкості ураження. При середній тяжкості ураження такими проявами є крововиливи у шкіру, слизові оболонки, при тяжких ураженнях - масивні крововиливи, в тому числі у внутрішні органи, кровотечі (носові, шлунковокишкові, маткові).

У розвитку геморагічного синдрому мають значення порушення продукції тромбоцитів, зміна їх функціональних характеристик, підвищення проникності судинної стінки.






Наиболее просматриваемые статьи: