Анафілактичний шок. Причини. Симптоми. Діагностика. Лікування

Анафілактичний шок є найбільш тяжким системним проявом алергії негайного типу, яка зумовлена імунним звільненням різноманітних хімічних медіаторів, що діють на тканини і спричинюють клінічну картину шоку. Від анафілактичних реакцій слід відрізняти анафілактоїдні, що зумовлені неімунним вивільненням тих самих або подібних за фармакологічною дією хімічних медіаторів.

Етіологія. Більшість анафілактичних реакцій у людини виникає у відповідь на парентеральне застосовування лікарських або діагностичних препаратів, внаслідок укусів комах, а також від перорального вживання ліків і харчових продуктів. Анафілактичні реакції спостерігаються при використанні інсуліну, гормонів задньої частки гіпофіза, АКТГ, гормону паращитовидної залози тощо. Інколи анафілактичний шок виникає через застосування алергенів для діагностики і лікування хворих з алергічними захворюваннями, а також при ін’єкціях протигрипозної, коклюшної, тифозної вакцин, правцевого, дифтерійного анатоксину. Анафілактичні реакції можуть бути при холодовій алергії.

Патогенез. У розвитку анафілактичної реакції розрізняють три фази: імунологічну, патохімічну і патофізіологічну. При надходженні алергену в сенсибілізований організм відбувається сполучення його з антитілами, фіксованими на клітинних мішенях, внаслідок чого виникають зміни в структурі молекули антитіла, зміцнюється щільність розподілу молекул антитіл на поверхні клітини. У клітинах відбувається утворення і секреція різноманітних медіаторів (гістамін, серотонін, брадикінін, гепарин). Зовнішні прояви анафілактичного шоку (порушення функції дихання, гемодинамічні розлади, прояви з боку шкіри) зумовлені втягненням у процес гладкої мускулатури (бронхів, судин), підвищенням судинної проникності, гіперсекрецією слизових залоз. Ці зміни спричинюються дією на периферичні тканини медіаторів алергії, що звільнюються з клітинмшеней. Гістамін призводить до скорочення гладких м’язів, підвищення проникності судин, що спричинює набухання тканин. Під час гострої анафілактичної реакції відбувається активація кінінової системи, що призводить до зниження АТ і підвищення проникності судинної стінки. Особлива роль у патогенезі анафі лактичного шоку належить еозинофілам. Під час активації з еозинофілів звільнюються ферменти, що беруть участь у галь муванні анафілаксії. Сполученням патохімічних механізмів звільнення медіаторів, що спричинюють зовнішні прояви анафілаксії і гальмують її розвиток, визначається ступінь вираженості анафілактичної реакції.

Лікарський анафілактичний шок виникає через 3-30 хв після надходження препарату в сенсибілізований організм. Розрізняють три ступені тяжкості клінічних проявів залежно від їх вираженості : легкий, помірнотяжкий і тяжкий. Під час легкого перебігу - нетривалий (5-10 хв) продромальний період: шкірний свербіж, висипи на шкірі типу кропив’янки, еритеми, відчуття печіння або жару.

Може виникнути набряк Квінке з різноманітною локалізацією. Хворі скаржаться на головний біль, запаморочення, загальну слабість, страх смерті , нестачу повітря, шум у вухах, погіршання зору, оніміння язика, губ, пальців, болі в животі, попереку. У деяких хворих виникає бронхоспазм. Майже у всіх хворих - блювання, рідкі випорожнення, мимовільні дефекація та сечовипускання. Навіть під час легкого перебігу хворі непритомніють. Артеріальний тиск різко знижений, тони серця глухі, пульс ниткоподібний, тахікардія. При помірнотяжкому перебігу, крім описаних симптомів, виникають судоми, ядуха, слідом за цим настає непритомність. На лобі - липкий холодний піт, спостерігаються блідість шкіри, ціаноз губ, розширення зіниць, мимовільні дефекація та сечовипускання. За рахунок зростання активації фібринолітичної активності крові можуть виникнути кровотечі: носові, шлунковокишкові, маткові.

Тяжкий перебіг характеризується миттєвим розвитком клінічної картини. Хворі швидко непритомніють. Відмічаються різка блідість шкірних покривів, ціаноз губ і шкіри, особливо рук і ніг. На лобі - великі краплини поту, витікання піни з рота, зіниці розширені, тонічні й клонічні судоми, свистяче дихання, чутне на відстані. Тони серця не вислуховуються, АТ та пульс не відмічаються. Як правило, за наявності такого перебігу шоку хворі помирають.

У післяшоковому періоді можуть спостерігатися симптоми ураження нирок, печінки, міокарда, гемолітична жовтяниця, агранулоцитоз, ураження нервової системи у вигляді менінгоенцефаліту, арахноїдиту, поліневриту.

Причинами смерті можуть бути: гостра судинна недостатність, асфіксія, тромбоз судин мозку, серця, крововилив у життєво важливі органи.

Лікування. Увесь обсяг терапевтичних заходів необхідно провести максимально швидко. Він полягає у такому:






Наиболее просматриваемые статьи: